Три мушкетери
Шрифт:
Король був у парадному вбранні; Людовіка XIII супроводили його королівська високість герцог Орлеанський, граф де Суасон, великий пріор [113] , герцог де Лонгвіль, герцог Д'Ельбеф, граф Д'Аркур, граф де Ля Рош-Гюйон, пан де Ліанкур, пан де Барада, граф де Крамайль і шевальє де Сувре [114] .
Всі помітили, що король був дуже сумний і заклопотаний.
Одну кімнату приготували для короля, другу — для його брата, герцога Орлеанського.
113
Великий пріор — у католицькій церкві — вищий чернечий сан.
114
Це оточення Людовіка XIII свідчить про ту безпринципність, з якою він обирав собі фаворитів. З-поміж згаданих тут придворних більшість уже в ближчі роки перекинулась у ворожий табір, ставши згодом активними учасниками Фронди.
Перш ніж пройти до своєї кімнати, король наказав, щоб його одразу повідомили, коли приїде кардинал.
Через півгодини після появи короля знову розляглися захоплені вигуки — приїхала королева. Старшини знову заметушилися: пропустивши вперед сержантів, вони поспішили назустріч високій гості.
Королева ввійшла до зали: гості помітили, що вона, як і король, була сумна й, головне, втомлена.
У ту саму мить, коли королева з'явилася в залі, портьєра, що затуляла маленьку ложу, відхилилась, і за нею промайнуло бліде обличчя кардинала, вдягненого іспанським грандом. Він пильно глянув на королеву і люта, зловтішна посмішка скривила його губи: на королеві не було діамантових підвісок.
Якийсь час королева стояла, приймаючи вітання старшин і відповідаючи на поклони дам.
Аж тут з дверей навпроти вийшов король разом з кардиналом. Король був дуже блідий; кардинал щось тихо йому говорив.
Без маски, з недбало зав'язаними стрічками на камзолі, король проминув натовп і підійшов до королеви.
— Добродійко, — сказав він схвильовано, — чому, дозвольте вас спитати, ви не вдягли діамантових підвісок, хоч і знали, що мені буде приємно бачити їх на вас?
Королева оглянулася й побачила позад себе кардинала, який не міг стримати диявольської посмішки.
— Ваша величносте, — схвильовано відповіла королева, — я боялась, що серед цього велелюдного натовпу з ними може що-небудь трапитися.
— І ви зробили помилку, добродійко! Я подарував вам цю прикрасу для того, щоб ви її носили. Тож кажу вам іще раз: ви зробили помилку.
Голос короля тремтів од гніву; всі здивовано прислухались і придивлялись, не розуміючи, що відбувається.
— Ваша величносте, — сказала королева, — підвіски залишились у Луврі, я можу послати по них, і ваше бажання буде виконане.
— Пошліть, добродійко, пошліть, і якомога швидше: адже за годину почнеться балет.
Анна Австрійська покірно вклонилася й пішла слідом за дамами, які мали провести її до приготованої кімнати.
Король
На якусь мить у залі запанувала тривожна розгубленість.
Усі помітили: між королем і королевою щось трапилось. Але обоє розмовляли так тихо, що ніхто не почув жодного слова; крім того, з поваги до них усі відійшли на кілька кроків.
Скрипалі грали що було сили, але ніхто їх не слухав.
Король вийшов першим. На ньому було дуже гарне мисливське вбрання; його високість герцог Орлеанський та інші вельможі теж були вдягнені мисливцями. Це вбрання дуже личило королю: в ньому він і справді мав вигляд найшляхетнішого дворянина своєї держави.
Кардинал підійшов до короля й підніс йому невеличку скриньку. Король відчинив її й побачив дві діамантові підвіски.
— Що це означає? — спитав він у кардинала.
— Нічого особливого, — відповів той, — тільки якщо королева надіне підвіски, в чому я маю сумнів, полічіть їх, ваша величносте, і коли їх буде лише десять, спитайте в її величності, хто б міг у неї вкрасти ось ці дві.
Король здивовано глянув на кардинала, але розпитати його ні про що не встиг: вигуки захоплення вирвалися всім з уст. Якщо король мав вигляд найшляхетнішого дворянина своєї держави, то королева, безперечно, була найвродливішою жінкою Франції.
Справді, мисливське вбрання напрочуд їй личило: на ній був фетровий капелюшок з голубими перами, оксамитовий корсаж перлово-сірого кольору з діамантовими ґудзиками й блакитна атласна спідниця, вишита сріблом. На лівому плечі, на пишному банті того ж самого кольору, що й пера та спідниця, сяяли підвіски.
Король затремтів од радості, кардинал — од гніву; а втім, вони стояли надто далеко від королеви й не могли полічити підвісок. Королева їх мала; але скільки було підвісок — десять чи дванадцять?
Цієї миті скрипалі заграли вступ до балету. Король підійшов до дружини конетабля, а його високість герцог Орлеанський — до королеви.
Всі стали на свої місця, і балет почався.
Король танцював навпроти королеви і щоразу, проминаючи її, втуплював погляд у бант з підвісками, але все-таки не міг їх полічити.
Чоло кардинала вкривав холодний піт.
Балет тривав годину; він мав шістнадцять виходів.
По закінченні кожен кавалер, під оплески всієї зали, відвів свою даму на місце; але король, скориставшись дарованим йому привілеєм, залишив свою даму й підійшов до королеви.
— Дякую, добродійко, — сказав він, — за увагу до мого прохання, але мені здається, що у вас бракує двох підвісок, і ось я дарую їх вам знову.
З цими словами він простяг королеві дві підвіски, принесені кардиналом.
— Як, ваша величносте! — вигукнула королева, вдаючи щире здивування. — Ви даруєте мені ще дві? Це вже у мене їх буде чотирнадцять! Король полічив. Усі дванадцять підвісок мінилися веселкою на плечі її величності.
Король покликав кардинала.
— Що все це означає, пане кардинале? — спитав він суворо.
— Це означає, мій королю, — відповів кардинал, — що я хотів подарувати ці дві підвіски її величності, але не зважився запропонувати їх сам, тож і вдався до такого способу.