Туманність Андромеди
Шрифт:
Спіралодиск — гість з далеких світів — був значно Делі від “Паруса”, ніж це здалося мандрівникам спочатку. У світлі прожекторів, що розпливлося вдалині, вони неправильно визначили розміри корабля. Це була справді величезна споруда, не менш як чотириста метрів у поперечнику. Довелося зняти кабелі з “Паруса”, щоб дотягти захисну систему до диска. Таємничий зореліт навис над людьми стрімкою стіною, що сягала далеко вгору і губилася в плямистій темряві неба. Вугляно-чорні хмари клубочилися, ховаючи верхню третину велетенського диска. Малахітово-зелена маса покривала корпус. Товщина її дуже потрісканого шару досягала метра. Через тріщини видно було яскраво-блакитний метал, що відливав синім у місцях, де стерся малахітовий шар. Обернутий до “Паруса” бік диска мав спірально скручене валоподібне підвищення, п’ятнадцять метрів у поперечнику і близько десяти метрів заввишки. Другий
Колосальний диск глибоко ввійшов своїм краєм у ґрунт. Біля підніжжя прямовисної металевої стіни люди побачили розплавлений, наче густа смола, камінь.
Протягом багатьох годин дослідники шукали якого-небудь входу або люка. Але він був чи то схований під малахітовою фарбою або окалиною, чи взагалі зачинявся так майстерно, що люки не лишали слідів на поверхні корабля. Не знайшли отворів ні для оптичних приладів, ні для кранів продувної системи. Металева скеля здавалася суцільною. Передбачаючи це, Ерг Ноор вирішив відкрити в якому-небудь місці корпус корабля за допомогою електрогідравлічного різака, що розтинав найтвердіші і найв’язкіші покриття земних зорельотів. Після короткої наради всі погодилися розрізати верхівку спірального вала. Саме там мала бути якась порожнина, труба або кільцевий хід по кораблю, крізь який, очевидно, можна дістатися до внутрішніх приміщень зорельота, не рискуючи наткнутися на ряд послідовних перебірок.
Серйозно зайнятись вивченням спіралодиска могла тільки спеціальна експедиція. Але щоб її надіслали на цю небезпечну планету, треба було довести, що всередині гостя далеких світів збереглися незайманими прилади й матеріали, що вціліли всі речі тих людей, які вели корабель через безодню простору, перед якою шляхи земних зорельотів були тільки першою несміливою вилазкою в простори космосу.
Спіральний вал на другому боці диска підходив упритул до ґрунту. Туди підтягли прожектор і високовольтні проводи. Синювате світло, відбите од диска, тьмяним туманом розсіялося по рівнині й досягло темних високих предметів невиразної форми, мабуть скель, прорізаних ворітьми бездонної темряви. Ні відблиск туманних зоряних плямок, ні промені прожектора не давали відчуття твердої поверхні в цих воротях мороку. Мабуть, саме там був спуск на низину, помічену під час посадки “Тантри”.
Низько й глухо вуркочучи, підповз автоматичний візок, висадив єдиного на кораблі універсального, робота. Нечутливий до потрійної ваги, робот швидко пересунувся до диска й став біля металевої стіни, схожий на товсту людину з короткими ногами, довгим тулубом і величезною, загрозливо нахиленою головою.
Підкоряючись управлінню Ерга Ноора, робот підняв своїми чотирма верхніми кінцівками важкий різак і, широко розставивши ноги, приготувався виконати небезпечну справу.
— Керувати роботом будемо тільки Кей Бер і я в скафандрах високого захисту, — розпорядився по телефону начальник експедиції. — Всі інші, в легких біологічних скафандрах, відійдіть якнайдалі…
Начальник затнувся. Щось прорізало його свідомість, викликало невимовну тугу в серці, змусило підігнути коліна. Горда воля людини поникла, поступившись тупій покірності. Обливаючись липким потом, Ерг Ноор безвільно ступив до чорних воріт. Крик Нізи, відбившись луною в його телефоні, повернув свідомість. Ноор зупинився, але темна сила, що виникла в його психіці, знову погнала його вперед.
Разом з начальником, так само поволі, зупиняючись і, певно, борючись з собою, пішли Кей Бер і Еон Тал — ті, що стояли біля межі світного кола. Там, у воротях мороку, в клубах туману заворушилась якась форма, незбагненна для людської уяви й тим більше страхітлива. Це не була вже знайома медузоподібна потвора; в сірій напівтіні рухався чорний хрест з широкими лопатями й опуклим еліпсом посередині. На трьох кінцях хреста виднілися лінзи, виблискуючи в світлі прожектора, що насилу пробивав туман вологих випарів. Низ хреста губився в темряві неосвітленого заглиблення в ґрунті.
Ерг Ноор ішов швидше за інших, наблизився до загадкового предмета на сотню кроків і впав. Перш ніж скам’янілі від переляку люди змогли збагнути, що йдеться про життя або смерть начальника, чорний хрест став вище кола протягнутих проводів. Він нахилився вперед, немов стебло рослини, явно відверто наміряючись перегнутися через захисне поле й досягти Ерга Ноора.
Ніза в нестямі, що надала
— Страховище вбило Нізу! — з розпачем скрикнув Еон Тал Ергу Ноору, який саме підійшов до нього.
Крізь вузьку оглядову щілину шолома високого захисту не можна було розгледіти очей начальника.
— Негайно відправте її на “Тантру”, до Луми. — В голосі Ерга Ноора більш ніж будь-коли бриніли металічні ноти. — Допоможіть і ви розібратись у характері ураження… Ми залишимось вшістьох і проведемо дослідження до кінця. Хай геолог піде з вами і збере всі, які тільки зможе, гірські породи по дорозі від диска до “Тантри” — ми не повинні затримуватися більше на цій планеті. Тут треба вести дослідження в танках високого захисту, а ми тільки занапастимо експедицію. Візьміть третій візок і поспішайте!
Ерг Ноор повернувся і не оглядаючись попрямував до зорельота-диска. “Гармату” виставили наперед. Інженер-ме-ханік, ставши за неї, вмикав потік вогню кожні десять хвилин, обводячи все півколо аж до краю диска. Робот підніс різак до гребеня другої зовнішньої петлі спірального вала, який тут, біля заглибленого в ґрунт краю диска, сягав до рівня грудей автомата.
Оглушливе гудіння проникало навіть крізь товщу скафандрів високого захисту. По обраній ділянці малахітового шару зазміїлися дрібні тріщини. Шматки цієї твердої маси відлітали, лунко б’ючись об металеве тіло робота. Бокові рухи різака відділили цілу плиту шару, відкривши зернисту поверхню яскраво-блакитного кольору, приємного навіть у світлі прожектора. Намітивши квадрат, достатній, щоб пропустити людину в скафандрі, Кей Бер примусив робота енергійним натиском зробити глибокий розріз у блакитному металі, але не пробив усієї його товщі. Робот провів другу лінію під кутом до першої і почав рухати вістрям різака вперед і назад, збільшуючи напруження. Розріз у металі поглибився більш ніж на метр. Коли механічний помічник накреслив третій бік квадрата, розрізи почали розходитись, вивертаючись наверх.
— Обережно! Всі назад! Падайте! — заволав у мікрофон Ерг Ноор і, відсахнувшись, вимкнув робота.
Товстенний кусок металу раптом випнувся, як стінка консервної банки. Струмінь неймовірно яскравого райдужного полум’я вдарив з отвору по дотичній вздовж спіральної опуклості. Тільки це і врятувало невдах-дослідників, та ще те, що блакитний метал враз заплавився і знову закрив прорізаний отвір. Від могутнього робота лишилась брила сплавленого металу, з якої жалібно стирчали короткі металеві ноги. Ерг Ноор і Кей Бер зосталися живими тільки завдяки скафандрам. Вибух відкинув їх далеко від дивного зорельо-та, порозкидав інших, перекинув “гармату” і обірвав високовольтні кабелі.
Опам’ятавшись від вибуху, люди зрозуміли, що лишилися беззахисними. На щастя, вони лежали у світлі вцілілого прожектора. Ніхто не постраждав, але Ерг Ноор вирішив, що з них досить. Покинувши непотрібні інструменти, кабелі й прожектор, дослідники навантажили все потрібне на неушкоджений візок і квапливо відступили до свого зорельота.
Вдалий збіг обставин під час необережного розтину чужого зорельота аж ніяк не залежав від завбачливості начальника. Друга спроба зробити це могла скінчитися набагато сумніше… А Ніза, що з нею?.. Ерг Ноор сподівався, що скафандр повинен був послабити смертоносну силу чорного хреста. Не вбив же біолога дотик до чорної медузи. Але тут, далеко від могутніх земних лікарських інститутів, чи зможуть вони впоратися з дією невідомої зброї?..