Туманність Андромеди
Шрифт:
— Так, великі досягнення вимагають великих жертв. Д для мене це навіть не жертва. Моє життя на Землі було лише короткими перервами зоряних шляхів. Адже я народився на зорельоті!
— Як це могло статися? — здивувалася дівчина.
— Тридцять п’ята зоряна складалася з чотирьох кораблів. На одному з них моя мати була астрономом. Я народився напівдорозі до подвійної зірки МН 19026+7 АЛ і тим самим двічі порушив закон. Двічі тому, що ріс і виховувався у батьків на зорельоті, а не в школі. Що було робити! Коли експедиція повернулась на Землю, мені було вже вісімнадцять років. У подвиги Геркулеса — повноліття — мені зарахували те, що я навчився майстерності вести зореліт і став астронавігатором.
— Але я все-таки не розумію… — почала Ніза.
— Мою матір?
— Говоріть, говоріть, я ніколи не чула нічого цікавішого, — попросила Ніза, та начальник був невблаганний.
Він приніс пульсуючий гіпнотизатор, і чи то від його владних очей, чи від снотворного приладу дівчина заснула так міцно, що прокинулася напередодні повороту на шосте коло. Вже по холодному обличчю начальника Ніза зрозуміла, що “Альграб” так і не з’явився.
— Ви прокинулись саме вчасно, — заявив він, тільки-но Ніза, привівши себе в порядок, повернулася після електричного і хвильового купання. — Вмикайте музику і світло пробудження. Для всіх!
Ніза швидко натиснула на ряд кнопок, і в усіх каютах зорельота, де спали члени експедиції, почало спалахувати світло і залунала, поступово посилюючись, особлива музика низьких вібруючих акордів. Поволі, обережно пробуджувалась загальмована нервова система і поверталася до нормальної діяльності. Через п’ять годин у центральному посту управління зорельота, остаточно отямившись і підкріпившись їжею та нервовими стимуляторами, зібралися всі учасники експедиції.
Повідомлення про загибель допоміжного зорельота кожен сприйняв по-своєму. Як і чекав Ерг Ноор, настрій членів експедиції не змінився. Ні слова відчаю, ні страху в погляді. Пур Хісс, що не показав особливої хоробрості на Зірді, теж зустрів повідомлення не здригнувшись. Тільки молода Лума Ласві — лікар експедиції — трохи зблідла і крадькома облизала пересохлі губи.
— Згадаємо загиблих товаришів! — сказав начальник, вмикаючи екран проектора, на якому з’явився “Альграб”, знятий перед відльотом “Тантри”.
Усі підвелися. Поволі змінювались на екрані фотографії то серйозних, то усміхнених людей — семи чоловік екіпажу “Альграба”. Ерг Ноор називав кожного на ім’я, і мандрівники віддавали останню шану загиблому. Такий був звичай астрольотчиків. Зорельоти, які вирушали в дорогу разом, завжди мали комплекти фотографій усіх людей експедиції. Зниклі кораблі могли довго блукати в космічному просторі, і їхні екіпажі ще довго могли лишатися живими. Це не мало значення — корабель ніколи не повертався. Розшукати його, подати допомогу не було ніякої реальної можливості. Конструкція машин кораблів досягла вже такої досконалості, що дрібних поломок у них майже не було, а якщо іноді й траплялися, то їх легко було полагодити. Серйозна ж аварія машин ще ні разу не була ліквідована в космосі. Іноді кораблі встигали, як “Парус”, послати останнє повідомлення. Та здебільшого повідомлення
Серед астрольотчиків панувало переконання, що в космосі існують, крім усього, якісь нейтральні поля або нуль-області, де всі випромінювання і повідомлення щезають, як каміння у воді. Але астрофізики досі вважали нуль-поля пустою вигадкою мандрівників космосу, схильних до дивовижних фантазій.
Після сумного обряду й короткої наради Ерг Ноор увімкнув анамезонні двигуни. Через дві доби вони замовкли, і зореліт почав наближатися до рідної планети на двадцять один мільярд кілометрів на добу. До Сонця лишилося приблизно шість земних (незалежних) років шляху. У центральному посту і бібліотеці-лабораторії закипіла робота: там обчислювали і прокладали новий курс.
Треба було пролетіти всі шість років, витрачаючи анаме-зон тільки на виправлення курсу корабля. Іншими словами, слід було вести зореліт, суворо зберігаючи сталість прискорення. Усіх непокоїла недосліджена область 344+2У між Сонцем і “Тантрою”, обійти яку ніяк не щастило: з обох боків її до Сонця зустрічалися зони вільних метеоритів, крім того, під час повороту корабель втрачав прискореная.
Через два місяці обчислена лінія польоту була готова. “Тантра” почала описувати похилу криву однакового напруження.
Чудовий корабель був цілком справний, швидкість польоту не виходила за межі обчисленої. Тепер тільки час — близько чотирьох залежних років польоту — лежав між зорельотом і Вітчизною.
Закінчивши своє чергування, втомлені Ерг Ноор і Ніза міцно заснули. Разом з ними поринули в тимчасове небуття два астрономи, геолог, біолог, лікар та чотири інженери.
На чергування стали інші — досвідчений астронавігатор Пел Лін, який брав участь уже в другій експедиції, астроном Інгрід Дітра і електронний інженер Кей Бер, що добровільно приєднався до них. Інгрід, з дозволу Пела Ліна, часто ходила в бібліотеку поряд з постом управління. Разом з Кей Бером, своїм давнім приятелем, натхнена трагічною Зірдою, вона писала монументальну симфонію “Загибель планети”. Пел Лін, втомившись од музики приладів і споглядання чорних провалів космосу, садовив за пульт Інгрід, а сам захоплено розшифровував таємничі написи, доставлені із загадково покинутої жителями планети в системі найближчих зірок Центавра. Він вірив, що його неможливий задум здійсниться.
Ще два рази змінювалися чергові, зореліт наблизився до Землі майже на десять тисяч мільярдів кілометрів, а анамезонні мотори вмикалися всього на кілька годин.
Закінчувалось чергування групи Пела Ліна, четверте з того часу, як “Тантра” покинула місце гаданої зустрічі з “Альграбом”.
Астроном Інгрід Дітра, закінчивши обчислення, обернулась до Пела Ліна, що меланхолійно стежив за безперервним тремтінням червоних стрілок вимірювачів напруження гравітації на блакитних градуйованих дужках. Звичайне сповільнення психічних реакцій, якого не уникали навіть найміцні-ші люди, давалося взнаки в другій половині чергування. Зореліт місяцями й роками йшов заданим курсом під автоматичним управлінням. Якщо зненацька траплялося щось незвичайне, чому не міг запобігти керуючий зорельотом автомат, то корабель звичайно гинув, бо тоді вже не врятовувало і втручання людей. Людський мозок, хоч як добре натренований, не міг реагувати з потрібною швидкістю.
— По-моєму, ми давно заглибились у невивчений район 344+2У. Начальник хотів чергувати тут сам, — звернулась Інгрід до астронавігатора.
Пел Лін глянув на лічильник днів.
— Ще два дні, і нам все одно змінюватися. Поки що не передбачається нічого, вартого уваги. Доведемо чергування до кінця?
Інгрід кивнула головою. З кормового приміщення вийшов Кей Бер і сів у своєму кріслі біля стойки механізмів рівноваги. Пел Лін позіхнув і підвівся.
— Я посплю кілька годин, — звернувся він до Інгрід.