Туманність Андромеди
Шрифт:
— То ходімо.
— Ми — зайві, — твердо сказала Веда. — Вони дивляться прощальний привіт Землі. Ходімо до “Лебедя”.
Чоловіки підкорилися.
Ідучи поруч з Дар Вітром, Веда тихенько спитала:
— У мене не дуже дурненький вигляд з цією старовинною зачіскою? Я могла б…
— Не треба. Чарівний контраст з сучасним одягом — коси довші від спідниці! Хай буде так!
— Скоряюся, мій Вітре! — шепнула Веда магічні слова, що примусили забитися його серце, його бліді щоки трохи порожевіли.
Сотні людей не кваплячись прямували
— Ви популярні, Ведо, — зауважив Рен Боз. — Що це — праця історика чи ваша горезвісна краса?
— Не це і не те. Повсякчасне і широке спілкування з людьми за родом праці і громадських занять. Ви з Вітром то замикаєтесь у надрах лабораторій, то залишаєтесь на самоті для напруженої нічної праці. Ви робите для людства значно більше, і ваша робота вагоміша, ніж моя, але тільки в одному, не найближчому для серця, напрямі. Чара Нанді і Евда Наль більш відомі, ніж я…
— Знову закид нашій технічній цивілізації? — весело дорікнув Дар Вітер.
— Не нашій, а пережиткам колишніх фатальних помилок. Ще тисячоліття тому наші предки знали, що мистецтво і з ним розвиток почуттів людини не менш важливі для суспільства, ніж наука.
— В розумінні взаємин між людьми? — спитав зацікавлений фізик.
— Так!
— Якийсь давній мудрець сказав, що найважче на Землі — це зберігати радість, — докинув Дар Вітер. — Дивіться, ось іще вірний спільник Веди!
Прямо до них ішов легким і широким кроком Мвен Мас, привертаючи загальну увагу своїм велетенським зростом.
— Кінчився танець Чари, — догадалась Веда. — Скоро з’явиться і екіпаж “Лебедя”.
— Я б на їхньому місці йшов сюди пішки і якомога повільніше, — раптом сказав Дар Вітер.
— Ти почав хвилюватися? — Веда взяла його під руку.
— Звичайно. Для мене болісно думати, що вони полетять назавжди і цей корабель я більше не побачу. Щось всередині у мене протестує проти цієї невідворотної приреченості. Можливо, тому, що там будуть близькі для мене люди.
— Мабуть, не тому, — втрутився Мвен Мас, чутке вухо якого здалеку вловило слова Дар Вітра. — Це протест людини проти невблаганного часу.
— Осінній смуток? — з відтінком глузування спитав Рен Боз, посміхаючись очима до товариша.
— Ви помічали, що осінь помірних широт з її сумом люблять саме люди найбільш енергійні, життєрадісні, які глибоко все відчувають? — заперечив Мвен Мас, по-дружньому погладивши плече фізика.
— Правильне спостереження! — захопилась Веда.
— Дуже давнє…
— Дар Вітер, ви на полі? Дар Вітер, ви на полі? — загриміло звідкілясь ліворуч згори. — Вас кличе в ТВФ центрального будинку Юній Ант! Юній Ант кличе. У ТВФ центральної будівлі…
Рен Боз здригнувся і випростався.
— Можна з вами, Дар Вітер?
— Ідіть замість мене. Ви можете пропустити виліт. Юній Ант любить показати по-давньому пряме спостереження, а не запис, —
Космонавт мав потужний ТВФ і гемисферний екран. Рен Боз увійшов у тиху круглу кімнату. Черговий оператор клацнув вмикачем і показав на правий боковий екран, де з’явився схвильований Юній Ант. Він пильно оглянув фізика і, зрозумівши, чому нема Дар Вітра, кивнув Рен Бозу.
— Я теж хочу дивитися відліт. Але зараз провадиться позапрограмний прийом-шукання у попередньому напрямку й діапазоні 62/77. Підніміть воронку для спрямованого випромінювання, зорієнтуйте її на обсерваторію. Я перекину промінь-вектор через Середземне море прямо на Ель Хомру. Ловіть трубчастим віялом і вмикайте гемисферний екран. — Юній Ант подивився вбік і додав: — Швидше!
Досвідчений у прийомах вчений виконав наказ за дві хвилини. В глибині гемісферного екрана виникло зображення гігантської Галактики, в якій обидва вчені безпомилково пізнали здавна знайому людині туманність Андромеди, або М-31.
У найближчому до глядача зовнішньому повороті її спіралі, майже в середині лінзоподібного в ракурсі диска величезної Галактики, спалахнув вогник. Там відійшла система зірок, — безсумнівно, велетенський рукав завдовжки з сотню парсеків, що здавалася крихітною шерстинкою. Вогник почав рости, і одночасно збільшувалася “шерстинка”, в той час як сама Галактика зникла, розпливаючись за межі поля зору. Потік червоних і жовтих зірок протягся впоперек екрана. Вогник став маленьким кружком і світився на самому кінці зоряного потоку. З краю потоку виділилась оранжева зірка спектрального класу К. Навколо неї закружляли ледве помітні цятки планет. На одній з них, зовсім закривши її, розташувався кружок світла. І раптом усе закружляло в червоних звивинах і мерехтінні летючих іскор. Рен Боз заплющив очі…
— Це розрив, — сказав з бокового екрана Юній Ант. — Я показав вам спостереження минулого місяця з запису пам’ятних машин. Перемикаю на відбиття прямого прийому.
На екрані все ще кружляли іскри та лінії темно-червоного кольору.
— Дивовижне явище, — вигукнув фізик. — Як ви пояснюєте цей розрив?
— Потім. Зараз відновлюється передача. Але що ви вважаєте дивним?
— Червоний спектр розриву. У спектрі туманності Анд-ромеди — фіолетове зміщення, тобто вона наближається до нас.
— Розрив ніякого відношення до Андромеди не має. Це місцеве явище.
— Ви думаєте, що випадково їхня передаточна станція винесена на самий край Галактики, в зону, ще більш віддалену од її центра, ніж зона Сонця в нашій Галактиці?
Юній Ант окинув Рен Боза скептичним поглядом.
— Ви готові до дискусії в будь-який час, забуваючи, що з нами говорить туманність Андромеди з відстані чотирьохсот п’ятдесяти тисяч парсеків.
— Це так! — знітився Рен Боз. — Ще краще сказати — з відстані півтора мільйона світлових років. Повідомлення відправлено п’ятнадцять тисяч століть тому.