Туманність Андромеди
Шрифт:
— І ми бачимо зараз те, що було послано задовго до льодовикової епохи і виникнення людини на Землі! — Юній Ант помітно полагіднів.
Червоні лінії стали крутитися повільніше, екран потемнів і раптом знову засвітився. Похмура плоска рівнина ледве вгадувалась у тьмяному світлі. На ній були розкидані дивні грибовидні споруди. Ближче до переднього краю видимої ділянки холодно поблискував гігантський, за масштабом рівнини, голубий круг з явно металевою поверхнею. Точно по центру круга висіли одні над одними великі подвійноопуклі диски. Ні, не висіли, а поволі піднімалися все вище. Рівнина зникла, і на екрані
— Це вони… вони!.. — наввипередки вигукнули вчені, пригадуючи, як схожі зображення з фотографіями і кресленнями спіралодиска, яку знайшла тридцять сьома експедиція на планеті залізної зірки.
Новий вихор червоних ліній — і екран згас. Рен Боз чекав, боячись одвести свій погляд хоч на секунду. Перший людський погляд, який доторкнувся до життя і думки іншої галактики! Але екран так і не спалахнув. На боковій дошці телевізіофону пролунав голос Юнія Анта:
— Повідомлення перервалося. Чекати далі, витрачаючи земну енергію, не можна. Вся планета буде вражена. Слід просити Раду Економіки поза програмою приймати повідомлення вдвоє частіше, але це буде можливим не раніше як за рік після затрат на вирядження “Лебедя”. Тепер ми знаємо, що зореліт на залізній зірці звідти. Коли б не знахідка Ерга Ноора, то ми взагалі не зрозуміли б побаченого.
— І він, той диск, прийшов звідти? Скільки ж він летів? — мовби сам себе спитав Рен Боз.
— Він линув мертвим близько двох мільйонів років через простір, який розділяє обидві галактики, — суворо відповів Юній Ант, — поки не знайшов притулку на планеті зірки Т. Очевидно, ці зорельоти влаштовані так, що сідають автоматично, хоч тисячі тисяч років ніхто живий не торкався важелів управління.
— Може, вони живуть довго?
— Але не мільйони років, це суперечить законам термодинаміки, — холодно відповів Юній Ант. — І, незважаючи на колосальні розміри, спіралодиск не міг нести в собі цілу планету людей… розумних істот. Ні, поки що наші галактики не можуть ще ні досягти одна одної, ні обмінятися повідомленнями.
— Зможуть, — упевнено сказав Рен Боз і, попрощавшись з Юнієм Антом, пішов назад, на поле космопорту.
Дар Вітер з Ведою і Чара з Мвеном Масом стояли трохи збоку від двох довгих рядів тих, що проводжали зореліт. Усі повернули голови до центральної будівлі. Мимо безшумно промчала широка платформа, супроводжувана помахами рук і — що люди дозволяли собі в товаристві тільки в виняткових випадках, — вітальними вигуками. Всі двадцять два чоловіки екіпажу “Лебедя” були на ній.
Платформа під’їхала до зорельота. Біля високого пересувного підйомника чекали люди в білих комбінезонах, з сірими від утоми обличчями — двадцять членів комісії в справі вильоту, складеної в основному з інженерів — працівників космопорту. Протягом останньої доби вони перевірили за допомогою машин для обліку предметів усе спорядження експедиції і ще раз випробували справність корабля тензорними апаратами.
Як було заведено ще на світанку зореплавання, голова комісії доповідав Ергу Ноору, якого знову обрали начальником зорельота і експедиції на Ахернар. Інші члени комісії поставили свої шифри на бронзовій дощечці з їхніми портретами та іменами, вручили дощечку Ергу Ноору і, попрощавшись, відійшли вбік. Тоді до корабля
Ерг Ноор здалеку побачив Веду і, заткнувши бронзовий сертифікат за широкий пояс астрольотчика, стрімко підійшов до молодої жінки.
— Як добре, що ви прийшли, Ведо!..
— Хіба я могла зробити інакше?
— Ви для мене — символ Землі і моєї минулої юності.
— Юність Нізи з вами назавжди.
— Я не скажу, що ні за чим не шкодую, — це була б неправда. І насамперед жаль Нізу, своїх товаришів та й самого себе. Надто велика втрата. У це повернення я по-новому полюбив Землю — міцніше, простіше, безумовніше…
— І все-таки ви летите, Ерг?
— Я не можу інакше. Відмовившись, я втратив би не тільки космос, а й Землю.
— Подвиг тим важчий, чим більша любов?
— Ви завжди добре розуміли мене, Ведо. Ось і Ніза.
Підійшла схудла, схожа на хлопчика дівчина з рудими кучерями і зупинилась, опустивши вії.
— Це виявилось так важко. Ви всі… хороші, ясні… красиві… Розлучитися, відірвати своє живе тіло од Матері Землі… — Голос астронавігатора здригнувся.
Веда інстинктивно пригорнула її до себе, шепочучи таємничі жіночі слова розради.
— Дев’ять хвилин до закриття люків, — беззвучно сказав Ерг, не зводячи очей з Веди.
— Як довго ще!.. — крізь сльози простодушно вигукнула Ніза.
Веда, Ерг, Дар Вітер, Мвен Мас та інші з сумом і здивуванням відчули, що немає слів. Нічим висловити почуття перед подвигом, який здійснюється для тих, кого ще нема, хто прийде через багато років. І астронавти, і проводжаючі знали про все — що могли дати слова?
Які побажання, жарти чи обіцянки можуть зворушити душу людей, що назавжди покидають Землю і линуть у безодні космосу?
Друга сигнальна система людини виявилась недосконалою і поступилася місцем третій. Глибокі погляди, що відбивали пристрасні поривання, які не можна передати словами, зустрічалися безмовно і напружено або жадібно впивали в себе небагату природу Ель Хомри.
— Пора! — голос Ерга Ноора стьобнув, наче удар батога, і люди поспішили.
Веда, відкрито схлипнувши, пригорнулась до Нізи. Обидві жінки кілька секунд стояли, притулившись щокою до щоки, міцно зажмурившись, поки чоловіки обмінювались прощальними поглядами і потисками рук. Підйомник одвіз в овальний чорний люк зорельота уже вісьмох астрольотчиків. Ерг Ноор взяв Нізу за руку і щось шепнув їй. Дівчина загпарілась, вирвалася і кинулась до зорельота. Обернувшись, перед тим як ступити на площадку ліфта, Ніза зустрілася з очима незвичайно блідої Чари.
— Мояша поцілувати вас, Чаро? — голосно спитала вона.
Не відповідаючи, Чара Нанді стрибнула на поміст і, тремтячи, обняла шию рудоволосого астронавігатора, потім так само мовчки сплигнула і одбігла.
Ерг Ноор і Ніза піднялись одночасно.
Люди завмерли, коли перед люком на виступі яскраво освітленого борту “Лебедя” затрималися на секунду дві постаті — високого чоловіка і стрункої дівчини, приймаючи останні вітання Землі.
Веда Конг стиснула руки, і Дар Вітер почув, як хруснули суглоби пальців.