Туманність Андромеди
Шрифт:
До кают-компанії швидко зайшов старший офіцер у штормовому одязі, з якого ще стікала вода, і кинув мимохідь стюардові:
— Віскі!
— Що трапилося, сер? — тривожно запитали офіцери, підводячись з крісел.
— Нічого. В морі парусник невідомої національності, під єдиним марселем, іде на фордевінд, як і ми.
— Що таке, сер? — підхопився Кеттерінг. — Часом не чорне двощоглове судно?
Старший офіцер в свою чергу здивувався:
— Ви вгадали, Кеттерінг! Щоб я пропав, коли знаю, яким чином. Справи його погані. Я сигналізував — не відповіли, тільки запалили, здається, фальшфейер, на мить щось спалахнуло.
Старший офіцер випив своє віскі і вийшов. За ним рушив до виходу Кеттерінг.
— Стоп! Розповідь — на найцікавішому місці! — загукали до нього.
— Неодмінно закінчу, тільки погляну на судно, — відповів Кеттерінг уже з-за дверей.
Слідом за ним почали підводитися й інші офіцери.
* * *
Шторм затих. Червоні промені призахідного сонця де-не-де пробивалися крізь хмари. Багряні відблиски мерехтіли на мокрій палубі.
Щойно закінчився важкий маневр — піднімання рятувальної шлюпки. Люди, що скупчилися на палубі, з повагою розступилися перед шістьма російськими моряками, яких старший офіцер повів переодягтися.
Згодом офіцери обступили Кеттеріпга, що повернувся від командира.
— Ну, як росіяни?
— Сплять, — усміхнувся Кеттерінг і коротко розповів дивну історію шістьох моряків з “Котласа”.
— Оце історія! — вигукнув лейтенант Нойєс. — Шість “парових” моряків упоралися з таким парусником! А ми вважали росіян сухопутною нацією.
Довгу мовчанку, якою був відзначений подвиг росіян, порушив високий офіцер.
— Кеттерінг, а кінець вашої розповіді? Він так дивно збігся з появою судна, що я ладен думати…
— Ви не помилилися, — швидко відповів Кеттерінг. — Доля вже закінчила розповідь замість мене. Той бриг, що звався “Шор”, був французьким судном, але команда була російська і вів бриг після смерті капітана-француза російський помічник. Російські моряки виявили тоді гідне подиву мистецтво. Їм удалося врятувати частину екіпажу “Фейрі-Дрегн”, в тому числі й авторів рапорту, і щасливо справитися з циклоном, незважаючи на грубу оснастку та незграбний вигляд судна. Починаючи розповідь, я хотів показати вам, що є нація, морські здібності якої часто недооцінюються,
— Годі, Кеттерінг! — перебив високий офіцер. — Невже ви наважуєтесь ставити росіян поруч з англійцями? Ми створили всю культуру мореплавства, науку про море, всі флотські традиції… Як же може бути, щоб континентальний народ виявився таким здібним до морського мистецтва?
— Мені здається, тут справа в особливих властивостях російського народу. З усіх європейських націй російська сформувалася на найобширнішій території, до того ж з суворим кліматом. Цей витривалий народ дістав од долі нагороду — здібності, сила яких, здається мені, в тому, що росіяни завжди прагнуть знайти корінь речей, дістатися до основних причин будь-якого явища. Можна сказати, що вони бачать природу глибше за нас. Так і з морським мистецтвом: росіянин дуже швидко розуміє мову моря та вітру і справляється навіть там, де пасує віковий досвід.
— Але… — почав високий офіцер.
— Але, — перебив Кеттерінг, — поміркуйте над нашою зустріччю! У нас ще багато часу, щоб закінчити суперечку до повернення в Англію.
На світанку “Фірлес” зупинив пароплав, що
…Осіннє сонце хилилося до заходу, коли Ільїн вийшов із штурманської рубки. Він знав: до місця зустрічі з конвоєм лишилося тільки дві години ходу. Старпом ввійшов у коридор і зупинився. Юрба скупчилась біля напіввідчинених дверей, звідки линув чудовий тенор Метелицина. Він співав ту саму пісню, яка так захопила Ільїна в темній каюті тонучого “Котласа”. Тільки в голосі Метелицина тепер не бринів смуток:
Вітчизно, не мало страждала
— Ти, люблячи вірних синів…
Ти довго на мене чекала,
І ось я до тебе приплив!
Ільїн тихо вийшов на палубу. Далеко попереду в ясному небі проступала світла смуга — відблиск недалеких полярних льодів. Там — поворот на схід.
АТОЛ ФАКАОФО
Невеликий світлий зал був переповнений. Серед різноманітних цивільних костюмів виділялися сині кітелі моряків. Повільно оглянувши зал, капітан-лейтенант Ганешин помітив чиїсь енергійні жести в далекому ряду — знайомі запрошували на вільне місце. Ганешин почав пробиратися до них поміж рядами стільців.
— Навіть ви прибули! — промовив капітан другого рангу Ісаченко, потискуючи йому руку. — Весь флот, чи що, збирається?
— А що? — здивувався Ганешин.
— Ткачов доповідь робитиме.
— Який це Ткачов? Той, що по непотопленню?
— Навпаки, по потопленню, — відповів дотепом Ісаченко. — Командир сторожового корабля Північного флоту.
— Он як, — байдуже озвався Ганешин. — А що за доповідь?
— Та він нічогісінько не знає! — вигукнув Ісаченко. Моряки, що оточували співрозмовників, засміялися.
— Ну ж бо, просвітіть, — добродушно посміхнувся Ганешин.
— Сьогодні ж заключне засідання сесії Академії наук, присвяченої морським справам. Ну, а Ткачов виловив незвичайного гада; командуючий наказав йому обов’язково довести це до відома вчених. Ткачов — сміливий командир, але щодо доповідей не любитель… А втім, починається, — урвав розмову Ісаченко, — самі про все дізнаєтеся.
Почувся дзвінок головуючого. На кафедру рішуче зійшов середній на зріст, світловолосий офіцер з гострим обличчям. Орден Нахімова прикрашав його старанно випрасуваний кітель. Моряк окинув поглядом притихлий зал і почав говорити, від хвилювання часто й обережно торкаючись верхнього гаплика на комірі. Але згодом доповідач оговтався.
Ганешин не раз плавав у тих місцях і тому слухав Ткачова з особливим інтересом. Тільки-но Ткачов промовив: “Мій корабель п’ять діб патрулював далеко у відкритому морі, біля тридцять другого меридіана, по-нашому — в четвертому районі”, — перед очима Ганешина постало похмуре, свинцевого кольору море…
Водний простір не відчувався в холодному, мутному од вологи повітрі. Горизонт був близько і тому таїв у собі небезпечні несподіванки… Поява німецького підводного човна, що йшов повним ходом у надводному положенні, була цілковитою несподіванкою. Очевидно, німці не думали зустріти радянський сторожовий корабель так далеко від берегів, і поки човен занурювався, Ткачову пощастило підійти до ворога.