Туманність Андромеди
Шрифт:
— Очевидно, винайшли буй для глибини. Такі штуки давно використовували у підводній війні, і тут усе залежить од міцності ліня. Вони добилися цієї міцності, от і все. Дуже просто.
— Всі речі прості, коли знаєш, як їх зробити! — пробурчав помічник, відповідаючи своєму капітанові.
Година за годиною білий корабель борознив невелику площу моря між чотирма навхрест поставленими буйками. Вітер стих, поверхня води стала маслянистою, гладенькою. У тих, що сиділи в батисфері, повітря лишилося на десять годин. Знову важка безнадія повисла над американським кораблем. Але всі, хто був на містку й на палубі, не відводили очей од “Аметиста”,
— Знайшли… вони знайшли! — вигукнула, вся затремтівши, дружина інженера Мілльса.
На американському судні засперечались, і це якнайкраще свідчило про пожвавлення смертельно втомлених людей. Але ось, підіймаючи, як на крилах, і обіцяючи так багато, знайомий голос з “Аметиста” спокійно повідомив у мегафон:
— Батисферу знайдено!
Півсотні людей на палубі “Ріковері” відповіли радісним вигуком.
У штурманській рубці Ганешин набивав люльку тютюном, напівзаплющивши стомлені від напруження очі. За чотири години розшуків стрічка ехолота вкрилася серією кривих, що йшли одна за одною, але жоден виступ не порушував гладенької лінії скельного профілю. Корабель рухався дуже повільно, одноманітність одержуваних наслідків притуплювала увагу, і треба було весь час примушувати себе бути пильним. Недалеко від чергового повороту перо ехографа, що досі йшло плавно, підскочило, і крихітна дужка ледь випнулася над рівною лінією.
— Є! — радісно вигукнув Ганешин.
Помічник стрілою злетів на місток. Продзвенів двічі телеграф — “стоп” і “назад”. Щитов крикнув:
— Буй, дві тисячі вісімсот метрів!
І важка бомба шубовснула з лівого борту.
— Ура, пощастило! — поздоровив винахідника Щитов, зайшовши через кілька хвилин до рубки.
— Ну, не дуже, — втомлено озвався Ганешин, — чотири години крутилися… Часу лишилося мало, але треба чекати. Я тут на дивані полежу, поки літак…
На дверях з’явився помічник:
— Американці питають: може, їм спробувати зачепити батисферу, не гаючи часу?
Щитов поглянув на Ганешина. Той, не розплющуючи очей, відповів:
— Звичайно. В такому становищі не можна нехтувати жодним шансом.
“Аметист” поступився своїм місцем біля буя американському судну. Відійшовши на кілька кабельтових, він тихо гойдався, ніби відпочиваючи. І справді, втомлені моряки розійшлися по каютах, обидва командири вмостилися в рубці. Тільки вахтові дивилися на американське судно. Звідти чувся брязкіт лебідок, свистіння пари і скрегіт тросів: американці знову взялися до діла, заохочені успіхом радянських моряків.
Ганешин і Щитов прокинулися одночасно від шуму літаків.
— Ні, не наш! — визначив Щитов.
Світало. Волога й холод проникали крізь одяг, підбадьорюючи капітана, який так і не виспався. З містка здавалося, що в морі панує надзвичайне пожвавлення: біля бортів “Ріковері” пірнали, гойдаючись, два літаки, а трохи віддалік стояли два великих військових судна — довгий
— Населення зростає, — посміхнувся Ганешин. — Незабаром повинні бути й наші. Поїду, мабуть, до американців, подивлюсь, що і як…
Цього разу, тільки-но підійшла шлюпка, з борту “Ріковері” почулися вітальні вигуки. Проте обличчя людей, які зустріли Ганешина, були сірі й невеселі. Три години працювали вони, але батисферу так і не пощастило підхопити, не вдалося навіть жодного разу зачепити її тросом. Для врятування людей, що перебували в глибині океану, лишалося сім годин.
— Судно з тралом-індикатором ще не прибуло, — казав капітан Пеланд Ганешину, — але тепер, після вашого чудового втручання, воно вже менш потрібне. Як захопити батисферу на цій проклятій, немислимій глибині? Троси, мабуть, одходять… можливо, якась течія в глибоких шарах води. Адже буйок не вказує точного місця…
— Може, відходять, — підтримав Ганешин, глянувши краєм ока на дружину Мілльса, яка підходила до нього.
Він повернувся до молодої жінки, приклавши руку до кашкета. Очі американки під страдницьки зведеними бровами зустріли його погляд з такою надією, що Ганешин спохмурнів.
— Ми працювали весь цей час… — Сльози і біль чулися в словах молодої жінки. — Але жахлива глибина сильніша за нас. Тепер я надіюся тільки на вашу допомогу… — Вона важко перевела подих. — Коли ж має бути ваш літак?
Ганешин підняв руку, щоб глянути на годинник, і раптом голосно й весело промовив:
— Літак? Він тут!
Всі підвели вгору голови. Літак, якого спочатку не було чути за гуркотом лебідки, знижувався, потрясаючи небо й море ревінням моторів. “Пікірує для швидкості”, — зрозумів Ганешин.
Вузька машина з високо поставленими крилами здійняла хмару дрібних бризок, повернулась і незабаром, смирна й безмовна, гойдалася біля “Аметиста”. Ранковий туман, ніби злякавшись літака, почав розходитися. Високо над морем голубів небозвід. Сонце заграло на важких, маслянистих хвилях, осяяло білосніжний корпус “Аметиста”, замерехтіло сотнями вогників на мідних, до блиску надраєних частинах. Ганешин перевів погляд з літака на “Аметист” і, посміхаючись, сказав американцям:
— Зараз ми побачимо батисферу.
Жінка, стримавши вигук, ступила крок до Ганешина. Той, вгадавши її думки, додав:
— Якщо бажаєте, я охоче… Зараз поїдемо.
Ганешин попросив капітана Пенланда почекати, поки встановлять телевізор, а після того, як буде знайдено батисферу, негайно зближуватись з радянським кораблем і діяти за його сигналами.
У цей час на “Аметисті” механік, розмахуючи ключем, виголошував промову перед машиністами і монтерами.
— Від того, як швидко буде встановлено привезену машину, — казав він, — залежить врятування людей, — адже у них тільки на шість годин повітря. І ще: якщо ми їх врятуємо, — це буде чудо, яке зробили руки радянських моряків.
— Ще б пак не чудо! Я працював водолазом, розумію, що це значить: з трьох кілометрів отаку комашку дістати, — відповів машиніст. — Упораємось, я так гадаю…
Капітан Щитов не був здивований появою гості. Її запросили до рубки, і Щитов негайно прикомандирував до неї мічмана, який знав англійську мову. Дружина інженера Мілльса неуважно слухала його пояснення і часто позирала у вікно рубки на палубу, де кипіла робота: там згвинчували якісь станини, тягли проводи, вивантажували з літака ящики.