Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Навіки завадить.
Воли твої і корови
Разом поздихали,
А Катруся з москалями
Десь помандрувала!
Тепер отак пиши, небоже:
Максим подумав, пожурився;
А потім богу помолився,
Промовив двічі: «Боже! боже!»
Та й більш нічого.
Од цариці
Прийшов указ лоби голить.
«Не дав вдовиці утопиться,
Не дам же й з торбою ходить»,—
Сказав Максим і грунт покинув,
Бо вдовиного, бачиш, сина
В прийом громада повезла.
Такі-то темнії діла
Творяться
А вас, письменних, треба б бити,
Щоб не кричали: «Ах! аллах!
Не варт, не варт на світі жити!»
А чом пак темні не кричать?
Хіба ж живуть вони? і знають,
Як ви сказали, благодать,
Любов?..
…Що? що? Недочуваю…
Вони, кажу вам, прозябають.
Або, по-вашому, ростуть,
Як та капуста на городі.
Отак по-вашому! Ну годі ж,
Нехай собі і не живуть…
А все скажу-таки: як хочеш,
А ви їм жить не даєте,
Бо ви для себе живете,
Заплющивши письменні очі.
Отже, як будем так писать,
То ми й до вечора не кончим.
Ну, де той безталанний зять?
______________
Вернувсь вдовиченко додому,
А зять пішов у москалі.
Не жаль було його нікому.
Та ще й сміялись у селі!
Отже, далебі, не знаю,
Чи вона верталась,
Катерина, до матері,
Чи так і пропала?
Була чутка, що стрижену
В Умані водили
По улицях — украла щось…
Потім утопилась.
Та все то те, — знаєш, люде
Втоплять і задушать!
А може, то така правда,
Як на вербі груші.
Знаю тілько, що про неї
І пісню проклали.
Я чув тойді, на досвітках
Дівчата співали:
«Шелесь, шелесь по дубині,
Шапки хлопці погубили,
Тілько наймит не згубив,
Удовівну полюбив…»
Соромітна, нехай їй лихо!
Минали літа тихо, тихо,—
Отак пиши, — і за гріхи
Карались господом ляхи
І пугав Пугач над Уралом [36] .
Піїти в одах вихваляли
Войну й царицю. Тілько ми
Сиділи нишком, слава богу.
Після великої зими
Вернувся і Максим безногий:
В поході, каже, загубив.
Та срібний хрестик заробив!
«Чого він придибав? Нема в його хати,
36
Карались господом лях и. — Тут мається на увазі поділ території Польської держави в кінці XVIII ст. між Австрією, Пруссією і царською Росією.
Пугач над Уралом — Омелян Пугачов, який очолював антифеодальне повстання селян та козаків на Уралі й Поволжі у 1773–1774 рр.
Ні сестри, ні брата, нікого нема.
Чого ж він приплентав?» — «А хто його зна!
Чи чув ти, що кажуть: легше умирати
Хоть
Ніж в чужій в палатах. Чи чув ти?» — «Ба ні,
Ей, дядечку, швидче будемо писати,
Бо хочеться спати і вам, і мені».
Зажуривсь москаль-каліка:
Де йому подітись?
Вдовиченко в пікінерах [37] ,
Вдова на тім світі!
До кого ж він прихилиться?
Де перезимує?
37
Пікінери — військо, озброєне списами (піками). На Україні цей рід війська було сформовано у 1764 р. з українських козаків та селян. 1793 р. пікінерські полки перетворено на три полки легкої кавалерії.
Уже осінь, незабаром
Зима залютує.
Нема йому в світі долі,
Полинула в поле!..
Попросився зимувати
До дяка у школу.
Бо таки й письма, спасибі,
Москалі навчили,
І в косі був, бо й москалі
Тойді, бач, носили
Сиві коси з кучерями
Усі до одного
І борошном посипали,
Бог їх зна для чого!
Максим таки, як письменний,
Було помагає
І на клиросі дякові,
І псалтир читає
Над покойними. Й хавтури [38]
38
Хавтури — попівські побори.
З школярами носить.
А в пилипівку сірома
Христа ради просить!
Нічого: знай, своє пиши
Та перед людьми не бреши.
Хоч би тобі лихе слово
Почув хто од його.
«І талан, і безталання —
Все, — каже, — од бога».
Ані охне, ні заплаче,
Неначе дитина.
І собаки не кусали
Москаля Максима.
А в неділю або в свято
Мов причепуриться,
Шкандибає на вдовину
Пустку подивиться.
Сяде собі у садочку…
І вдову згадає,
І за її грішну душу
Псалтир прочитає.
Катерину о здравії
Тихенько пом’яне!
Утре сльози — все од бога —
Й веселенький стане.
А в петрівку і спасівку
Не спочине в школі,
Бере заступ і лопату,
Шкандибає в поле.
І край шляху при долині —
Отже не вгадаєш,
Що каліка виробляє? —
Криницю копає!
Та й викопав. На те літо
Криницю святили,
На самого Маковія,
І дуб посадили
На прикмету проїжджачим;
А на друге літо
Москаля вже неживого
Найшли в балці діти,
Коло самої криниці —
Вийшов подивиться
Останній раз, сіромаха,
На свою криницю.
Громадою при долині
Його поховали
І долину, і криницю
На пам'ять назвали
Москалевою. На спаса
Або Маковія
І досі там воду святять.
І дуб зеленіє.
Хто йде, їде — не минають
Зеленого дуба,
В холодочку посідають