Твори у п'яти томах. Том 2

Шевченко Тарас Григорович

В садочок літом одчинялось,

І хата, бачите, була

За тином, сотникова хата.

А сотник був собі багатий,

То в його, знаєте, росло

На божій харчі за дитину

Чиєсь байстря. А може, й так

Узяв собі старий козак

Чию сирітку за дитину

Та й доглядає в затишку,

Як квіточку, чужу дочку.

А сина (сотник був жонатий,

Та жінка вмерла), сина дав

У бурсу в Київ обучатись,

А сам Настусю піджидав,

Таки годованку, щоб з нею

Собі зробитися

ріднею,

Не сина з нею поєднать,

А забандюрилось старому

Самому в дурнях побувать.

А щоб не знать було нікому,

То ще й не радився ні з ким.

А тілько сам собі гадає…

А жіночки… лихий їх знає!

Уже сміялися над ним!

Вони цю страву носом чують.

.

Сидить сотник на причілку

Та думку гадає,

А Настуся по садочку

Пташкою літає.

То, посидить коло його,

Руку поцілує.

То усами страшенними

Сивими, пустує -

Ну, звичайне, як дитина

Пестує старого.

А старому не до того,

іншого якогось,

Гріховного пестування

Старе тіло просить!..

І пальцями старий сотник

Настусині коси,

Мов дві гадини великі,

Докупи сплітає.

То розплете та круг шиї

Тричі обмотає!..

А вона, моя голубка,

Нічого не знає.

Мов кошеня на припічку

З старим котом грає…

Сотник

Та одчепись, божевільна…

Дивись лишень: коси,

Мов русалка, розтріпала…

А чому ти й досі;

Ніколи не вплетеш кісники

Оті, що тітка привезла?..

Настуся

Якби пустили на музики,

То я б кісники заплела

Наділа б жовті черевики,

Червону б юпку одягла.

Заквітчала б барвінком коси…

Сотник

Стривай, стривай, простоволоса!

Дурненька, де б же ти взяла

Того барвінку заквітчатись?

Настуся

А коло тину! там такий

Поріс зелений, та хрещатий,

Та синій! Синій-голубий

Зацвів…

Сотник

Не будеш дівувати!

Настуся

А що ж, умру хіба?

Сотник

Ба ні,

А снилось восени мені,

Тойді, як щепи ми щепили, —

Як приймуться… мені приснилось,

Як приймуться, то восени

Ти вийдеш заміж.

Настуся

Схаменись!

І щепи ваші поламаю…

Сотник

І як барвінок зацвіте…

Настуся

То я й барвінок

позриваю.

Сотник

А од весілля не втечеш!

Настуся

Ба ні, втечу, та ще й заплачу!

(Плаче).

Сотник

Дурна ти, Насте, як я бачу;

І посміяться не даси…

Хіба не бачиш, я жартую.

Піди лиш скрипку принеси

Та з лиха гарно потанцюєш,

А я заграю…

Настуся

Добре, тату…

(І веселенька шасть у хату).

Сотник

Ні, трохи треба підождать.

Воно б то так! та от що, брате:

Літа не ждуть! літа летять,

А думка проклята марою

До серця так і приросла…

А ти вже й скрипку принесла?

Яку ж ми вчистимо з тобою?

Настуся

Е, ні! стривайте, цур не грать,

А то не буду й танцювать,

Поки барвінку не нарву

Та не заквітчаюсь. Я зараз!

(Іде недалечко, рве барвінок, квітчається і співає).

А сотник налагоджує скрипку.

Сотник

Отже одна вже й увірвалась.

Стривай, і другу увірву…

Настуся

(вертається заквітчана, співаючи)

«Якби мені крила, крила

Соколинії,

Полетіла б я за милим,

За дружиною.

Полетіла б у діброву,

У зелений гай,

Полетіла б, чорноброва,

За тихий Дунай».

Тим часом як вона співає, у садочок входить

молодий хлопець в солом’яному брилі,

в короткому синьому жупанку, в зелених шароварах,

з торбиною за плечима і з нагаєм.

Петро

З тим днем, що сьогодні! Боже помагай!

Настуся

Тату! тату! Петро! Петро! Із Києва прийшов!

Сотник

А, видом видати, слихом слихати! Чи по волі,

чи по неволі?

Петро