Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
По волі, тату, та ще й богословом… [97]
Сотник
Ов!
Настуся
Богословом?! Аж страшно!
Сотник
Дурна, чого ти боїшся!
(Підходить до сина, хрестить його і цілує).
Боже тебе
Настусю! поведи його в покої та нагодуй,
бо він ще, може, й не обідав.
97
Богослов — учень вищого класу духовної школи (тут — Києво-Могилянської академії).
Петро
Та таки й так.
(Іде в світлицю з Настусею).
Сотник
(сам)
І дарував же мені бог
Таке дитя, такого сина!
І богослов уже. Причина,
Причина мудрая. (Задумується). Чого?
Чого я думаю? У попи,
А як не схоче, то на Січ,
І там не згине вражий хлопець.
Іти лиш в хату… От ще річ:
Заставить треба богослова,
Щоб дома байдиків не бив.
Щоб він, гуляючи, навчив
Настусю заповідь, щоб знову
Не довелось дяка наймать…
Як для покойної. А знаю,
Без цього вже не повінчає
Отець Хома… Піти сказать,
А то забуду…
(Іде в хату).
______________
Жить би, жить, хвалити бота,
Кохатися в дітях,
Так же ні: самому треба
Себе одурити,
Оженитися старому
На такій дитині!
Схаменися, не женися:
І вона загине,
І сам сивим посмішищем
Будеш в своїй хаті,
Будеш сам оте весілля
Повік проклинати,
Будеш: плакать, і нікому
Ті сльози старечі,
Буде втерти, не женися!
І гич не до речі!
Дивися: рай кругом тебе,
І діти як квіти;
За що ж ти їх, молоденькі,
Думаєш убити?
Ні, старий мій чепуриться,
Аж бридко дивиться!
А Настуся з богословом
Заповіді вчиться.
Он дивіться: у садочок
Вийшли, погуляти,
Удвох собі похожають
Мов ті голуб'ята.
А старого нема дома,
То їм своя воля
Награтися. Дивітеся:
Там коло тополі
Стали собі та й дивляться
Одно на другого.
Отак ангели святії
Дивляться на бога,
Як вони одно на друге.
І Петрусь питає.
П е т р о
Чом же ти оце, Настусю,
Справді не читаєш?
Настуся
А хіба я школяр, чи що? Не хочу, та й годі.
Петро
Хоч
хоть п'яту.
Настуся
І п’ятої, і шостої, ніякої не хочу.
Петро
То піп і не вінчатиме ніколи, як не
вмітимеш!
Настуся
Байдуже, нехай собі не — вінчає.
Петро
А зо мною?
Настуся
І з тобою нехай собі… Е, ні, нехай повінчає!..
Петро
Та читай же, а то…
Настуся
А то що ти зробиш?
Петро
Поцілую, ось побачиш!
Настуся
Хоч як хочеш цілуй собі, а я таки не
читатиму!
Петро
(цілує її і примовляє)
Оце тобі раз! оце тобі два!
А сотник виглядає з-за тину і входить в хату,
не давши знаку.
Настуся
(пручається)
Годі-бо вже, годі. Незабаром батько прийде,
треба справді читать.
Петро
А! тепер і читать!
Сотник
(виходить з хати)
Діти, годі вже вам учиться! Чи не час
обідать?
Петро і Настуся мовчки ідуть у хату.
Сотник
(сам)
Навчилась, нічого сказать!
Оце дитина! Ні, Настусю,
Я коло тебе захожуся
Тепер, лебедонько, не так!
Поки сто раз не поцілує,
Й читать не хоче! А бурсак!
Собачий сину, знаєш смак.
Ось я тебе попомуштрую
Не так, як в бурсі!.. Помелом!
Щоб духу в хаті не було!
Великий світ наш, не загинеш!
Дивися, пся його личина!
Оце-то так, що богослов!
У батька краде! Добре, свату!
Які-то стали люде злі!..
А що то діється у хаті?
Там знову, знать, мої малі
Читають… Треба розігнати.
______________
Отакі батьки на світі,
Нащо вони дітям?
На наругу перед богом.
А шануйте, чтіте,
Поважайте його, діти,
Бо то батько сивий!
Батько мудрий! Добре отим
Сиротам щасливим,