Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Я не хочу робити нічого лихого, — відповів тоді Нік.
— І я не хочу, щоб ти робив, — сказав містер Джон. — Але ти жива людина й будеш грішити. Тільки не треба брехати й красти. Всім доводиться часом кривити душею. А ти вибери собі кого-небудь, кому ти ніколи не збрешеш.
— Я вибираю вас.
— Добре. Ніколи не обманюй мене, навіть у дрібницях, а я ніколи не обманю тебе.
— Я спробую, — сказав Нік.
— Е, ні, — промовив містер Джон. — Тут треба бути певним.
—
— А що сталося з твоєю дівчинкою?
— Казали, що вона працює в місті, в зоопарку.
— Вона вродлива і завжди мені подобалась, — сказав містер Джон.
— Мені теж, — сказав Нік.
— Не треба брати це надто близько до серця.
— Я нічим не можу тут зарадити, — сказав Нік. — Вона ні в чому не винна. Така вже в неї вдача. Якби я знову з нею зустрівся, мабуть, усе почалося б спочатку.
— А може й ні.
— Важко сказати. Але я намагався б стриматись.
Містер Джон думав про Ніка, коли підходив до прилавка, де на нього чекали двоє чоловіків. Він придивився до них, поки стояв там, і вони йому не сподобались. Еванса, тутешнього доглядача, він завжди недолюблював і не мав до нього анінайменшої поваги, але чуття підказувало йому, що південець — людина небезпечна. Він ще не збагнув, чим саме, лише помітив, що в того дуже бляклі очиці, а рот жорстокіший, ніж буває у простих собі жувальників тютюну. На ланцюжку від годинника в нього висів справжній лосячий зуб. Це було таки гарне ікло самця років п'яти. Прекрасне ікло, і містер Джон подивився на нього ще раз, а тоді на відстовбурчений доглядачів піджак, під яким був револьвер.
— Ви забили цього самця з тієї гаківниці, що носите під пахвою? — запитав він у південця.
Той зневажливо глянув на містера Джона.
— Ні, — сказав він. — Я забив цього самця біля центральної дороги у Вайомінгу з вінчестера калібру 45–70.
— Озброєні ви порядно, еге ж? — запитав містер Джон. Він глянув униз під прилавок. — І ноги маєте нівроку. Невже вам потрібна така велика гармата, коли ви ходите полювати на дітей?
— Про яких це ви «дітей» торочите? — запитав південець. Він влучив точно.
— Я маю на увазі хлопця, якого ви шукаєте.
— Ви сказали «дітей», — промовив південець.
Містер Джон зайшов за прилавок. Так буде безпечніше.
— А ти, Евансе, з чим полюєш на хлопця, який двічі відлупцював твого сина? Ти, мабуть, також закувався в панцир, бо хлопець і тебе може відлупцювати.
— А ти приведи його, і ми перевіримо, — відповів Еванс.
— Ви сказали «дітей», містере Джексон, — правив своєї південець. — Що змусило вас так сказати?
— Твій вигляд, ти, недоноску, — відповів містер Джон. — Ти, кривоногий
— Чому ж ви не вийдете з-за свого прилавка, якщо вирішили говорити з нами в такому тоні? — мовив південець.
— Ви розмовляєте з поштмейстером Сполучених Штатів, — сказав містер Джон. — Ми балакаємо без свідків, за винятком Еванса — Смердючої Пики. Я гадаю, ви знаєте, чому його прозивають Смердюча Пика. Можете самі докумекати. Ви ж детектив.
Тепер він був задоволений. Йому вдалося відбити атаку, і він почував себе так, як колись у молоді роки, поки ще не заробляв на життя тим, що здавав ліжка й годував приїжджих. Тих, які милувались озером, гойдаючись у неоковирних дерев'яних кріслах на веранді його готелю.
— Слухай-но, Кривоногий, я тебе дуже добре пригадую. А ти мене пам'ятаєш, Кривоніжко?
Південець дивився на нього, але впізнати не міг.
— Згадай Шайенн, той день, коли повісили Тома Горна, — вів далі містер Джон. — Ти був одним із тих, хто годував його обіцянками від синдикату. Тепер пригадуєш? Він тримав трактир на Медсін-Боу, а ти працював на тих, хто віддав його Томові. Ось чому ти докотився до таких справ, як оце тепер. Ну що, згадав?
— Коли ти повернувся сюди?
— Через два роки після того, як Тома повісили.
— А хай мені чорт.
— Пригадуєш, я дав тобі це ікло, коли ми вибирались із Грейбула?
— Певно. Послухай, Джіме, я мушу спіймати цього хлопчиська.
— Мене звуть Джон, — сказав містер Джон. — Джон Пакард. Ходи-но сюди і трохи випий. Ти хочеш ближче пізнати цього типа? Його звуть Еванс — Огидна Пика. Ми називали його просто Смердюча Пика. Я трохи змінив ім'я з ввічливості.
— Містере Джон, — сказав містер Еванс. — Чому ви не хочете бути лояльним і посприяти нам?
— Я ж тільки змінив твоє ім'я, правда? — спитав містер Джон. — А якого саме сприяння ви, хлопці, од мене хочете?
В комірчині містер Джон узяв пляшку з нижньої полиці в кутку й подав її південцю.
— Ковтни трохи, Кривоніжко, — сказав він. — У тебе такий вигляд, наче ти цього тільки й ждеш.
Вони випили, і містер Джон запитав:
— Чому ви ганяєтесь за цим хлопцем?
— Він порушив закон про полювання, — відповів південець.
— А точніше?
— Дванадцятого числа минулого місяця він убив оленя.
— Щоб оце двоє чоловіків з рушницями ловили хлопця, бо вій дванадцятого числа минулого місяця убив оленя! — сказав містер Джон.
— Були й інші порушення.
— Але доказ у вас тільки один.
— Схоже, що так.
— Ну й що ж то були за порушення?
— Та всякі.
— Проте доказів у вас катма.
— Я так не казав, — мовив Еванс. — Але цей доказ ми таки маємо.