Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Ні. Та й пляшка однаково була відкоркована.
— Так. Але я взяла порожню пінтову пляшку й четвертину з віскі, що була на кухні, й налила з четвертини в пінтову пляшку. Коли я наливала, трохи віскі розлилося мені на руку, я злизала його й подумала, що це, напевне, зіпсувало мене.
— Яке воно на смак?
— Жахливо міцне і якесь дивне, і від нього трохи нудить.
— Це не могло зіпсувати тебе.
— Справді? От добре, бо як би я могла на тебе гарно впливати, якби була зіпсована?
— Не
Вогонь тим часом розгорівся, і Нік, поставивши на нього сковороду, поклав у неї кілька шматків бекону. Сестра спостерігала за його рухами, обхопивши коліна руками. Нік дивився, як вона розчепила руки й опустила одну вниз, сперлася на неї, а тоді випростала ноги. Вона вчилася поводитись по-хлоп'ячому.
— Я повинна навчитись тримати руки як слід.
— Тримай їх подалі від голови.
— Я знаю. От якби тут був якийсь хлопець мого віку, щоб я могла його наслідувати.
— Наслідуй мене.
— Так було б найкраще, правда? А ти не сміятимешся з мене?
— Може, й сміятимусь.
— Я сподіваюсь, що під час нашої мандрівки розучусь поводитися по-дівчачому.
— Будь певна.
— У нас однакові плечі й ноги.
— Що ти ще збиралася робити?
Нік смажив форель. Бекон на сковорідці скрутився й побурів на жару з дерев'яних трісок, нарубаних із бурелому. Запахло смаженою фореллю. Нік помастив шматочки риби жиром, перевернув їх і помастив з другого боку. Стемніло, і він повісив полотнину за маленьким багаттям, щоб вогонь не помітили здаля.
— Що ж ти збиралась робити? — запитав він знову. Мала нахилилася вперед і сплюнула у вогонь.
— Ну як?
— Все одно ти не доплюнула до сковороди.
— Ой, те, що я задумала, — погане. Я вичитала це в біблії. Я хотіла взяти три великих цвяхи, по цвяхові на кожного, і забити їх у тім'я двом переслідувачам і тому хлопцеві, коли вони спатимуть.
— А чим ти забивала б ті цвяхи?
— Обгорненим молотком.
— А як би ти обгорнула молоток?
— Я б обгорнула його як слід.
— Цвяхи для цього досить незручні.
— Але ж у біблії дівчина зробила саме так, і раз я бачила озброєних чоловіків, лазила поміж них уночі, коли вони спали п'яні, й навіть украла їхнє віскі, то чому б я не змогла зробити всього іншого, особливо, якщо я вичитала це в біблії?
— У біблії не згадується про обгорнений молоток.
— Напевне, це я переплутала з обгорненими веслами.
— Можливо. Але ж ми не збираємось нікого вбивати. Тому, власне, ти й пішла зі мною.
— Я знаю. Але злочин легко вдався б і тобі, й мені, Нікі. Ми не такі, як інші. А потім я подумала: якщо вже я зіпсована, то могла б прислужитися тобі цим.
— Яка ти ще дурненька, Мала, — сказав Нік. — Послухай, ти добре спиш, коли нап'єшся міцного чаю?
— Не знаю. Я ніколи не пила чаю
— Я заварю тобі слабенького чаю й додам туди згущених вершків.
— Не треба, Нікі, якщо в нас сутужно з харчами.
— Вершки трохи присмачать твій напій.
Вони заходилися їсти. Нік відрізав собі й сестрі по дві скибки житнього хліба і вмочив по одній із них у беконовий жир на сковороді. Вони з'їли той хліб з рибою, добре підсмаженою й дуже смачною. Потім укинули кістки в багаття і з'їли бекон, зробивши собі з другого шматка хліба сендвічі. Мала напилася слабенького чаю із згущеним молоком, і Нік заткнув дві дірочки в бляшанці прутиками.
— Більше не хочеш?
— Ні. Форель була чудова і бекон теж. Я гадаю, нам пощастило, що в них виявився житній хліб.
— З'їж яблуко, — сказав він. — Можливо, завтра в нас буде краща вечеря. Може, ти не наїлась, Мала?
— Ні, наїлася.
— Ти справді не голодна?
— Ні. Я наїлася. В мене є трохи шоколаду, хочеш?
— А де ти його взяла?
— У своїй скарбниці.
— Де?
— В скарбниці. Там, де я ховаю свої скарби.
— Ого!
— Це свіжий шоколад. Тут у мене є ще й твердіший, який я знайшла на кухні. Ми можемо з'їсти цей, а решту залишити на якийсь особливий випадок. Поглянь, на моїй скарбниці мотузок затягується, як на кисеті. Ми можемо класти в неї самородки золота і все таке інше. Як ти вважаєш, ми підемо на захід, Нікі, під час цієї подорожі?
— Я ще цього не вирішив.
— Я б хотіла, щоб моя скарбниця була повна золотих самородків по шістнадцять доларів за унцію.
Нік витер сковороду й заховав усе в курінь. Одна ковдра була розстелена на ложі з листя, і він поклав на неї другу, підтикавши її край сестрі під бік. Потім помив двопінтове бляшане відерце, в якому готував чай, і зачерпнув у нього холодної води зі струмка. Коли він повернувся, сестра вже спала, поклавши голову на подушку, яку зробила собі, замотавши в джинси мокасини. Він поцілував її, але вона не прокинулась. Тоді Нік надяг свого старого плаща й почав порпатися в рюкзаку, поки не знайшов пінтову пляшку з віскі.
Він відкоркував її й понюхав — пахло дуже приємно. Він зачерпнув з маленького відерця півчашечки води, яку приніс із струмка, і влив туди трошки віскі. Потім сів і дуже повільно став пити: затримував рідину під язиком і тільки тоді ковтав.
Він спостерігав, як під легеньким вечірнім вітерцем спалахували жаринки в попелі, смакував віскі з холодною водою, дивився на присок і думав. Потім він допив усе, що було у чашці, зачерпнув трохи холодної води, запив нею й ліг спати. Рушницю він поклав під ліву ногу, а голова спочивала на твердій подушці з його мокасинів, загорнутих у штани. Він підтикав під себе другий край ковдри, помолився й поринув у сон.