Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Тепер Мітелеві доведеться самому наступати, а він не покладається на свої ноги.
— Вже швидше б убивав, — сказав Хотч.
Він мав рацію. Але Луїс Мігель убив тільки з сьомого разу, і то йому довелося прикінчити бика двома ударами дескабельо.
— Чому так сталося? — запитав Хотч.
— З багатьох причин, — сказав я. — Почасти винен бик, почасти — Мігель.
— Можливо, він знов не зможе убивати, як уже було?
— Не знаю. Правда, бик йому не допомагав, але він не зумів ні опустити мулету досить низько, ні ввігнати
— А чому важко низько опустити мулету?
— Небезпечно для життя.
— Зрозуміло, — кинув Хотч.
Перший бик Антоніо уже вийшов на арену, і він демонстрував своє прославлене уміння володіти плащем. Але бика він обрав найнизькорослішого, і глядачі не сприймали всерйоз роботу з ним. Бики належали Ареллано Гамеро Сівікосу з Саламанки і були нерівноцінні якістю. Два низькорослі, один дуже великий і три середніх. Навіть Антоніо помітив, що глядачі не сприймають бика всерйоз, коли взяв до рук мулету і почав показувати справжні класичні прийоми; тоді він перейшов на стиль Манолето, при якому будь-який бик здається небезпечним, і пробив увесь вироблений Манолето репертуар, позираючи на публіку щоразу, як бик проскакував під мулетою.
— Вперше бачу, щоб він так працював, — сказав Хотч.
— Публіка це любить, і він показує їй, як легко це дається. Я вже це раз бачив, коли він виступав у Кордові, рідному місті Манолето. Він сміється з публіки, але вона цього не розуміє.
— Публіці це дуже подобається, — сказав Хотч. — Він міг би завжди так працювати.
— Він не хоче. Така робота його не радує. Це всього лише трюки.
— Корисні трюки, — сказав Хотч.
Антоніо убив бика з першого удару, взявши трошки нижче, ніж треба, і вбік, і йому присудили вухо.
Другий бик Луїса Мігеля був великий і дуже сильний. Першим же ударом рогів він перекинув коня, і пікадори щосили старалися, щоб ослабити його і пригасити його войовничий запал. Вони так обробили його, що довелося обмежитися однією парою бандерилей.
Луїс Мігель спробував проробити добру фаену з ледь живим биком. Він показав кілька чудових пасе, але не всі вони удалися йому. Найефектніше було, коли він обводив бика круг себе, ледь не притуляючись до нього. Коли ж він, тримаючи мулету в лівій руці, спробував зробити справжнє натурале, яке він так віртуозно виконував у Малазі, бик мало не встромив у нього роги.
— Це чому? — запитав Хотч.
— Він не зумів утримати його мулетою. Збився з темпу.
— Це я коли-небудь пізніше вивчу, — сказав Хотч. — Що там ще за темп?
— Швидкість, з якою рухається бик. Мулету слід пересувати ледь швидше.
— Зрозуміло, — сказав Хотч. — А тепер у нього добре виходить.
Луїс Мігель чудово закінчив фаену і всадив шпагу до самого ефеса, потім одним ударом дескабельо вразив спинний мозок. Його нагородили вухом. Він обійшов арену, тримаючи свій трофей у руках, потім вийшов на середину і вклонився публіці. Частина глядачів була невдоволена і не приховувала цього. — Антоніо дістався
В центрі арени Антоніо уже показував своє незрівнянне мистецтво. Бик кидався стрімко і навпростець, і плащ, який Антоніо тримав пучками, злітав і надувався з абсолютною точністю за кілька міліметрів від націленого рогу.
— З цим биком він попрацює собі на втіху, — сказав я, — якщо його не зіпсують. Зараз він їм скаже, щоб не надто старалися. Слухайте.
Антоніо дуже беріг бика під час роботи пікадорів та бандерильєро. Фаену він почав з чотирьох пасе, і поки бик вчетверте не пройшов під мулетою біля самих грудей, Антоніо стояв, зсунувши ноги, випростаний і нерухомий, ніби статуя. Заграла музика, і Антоніо став повільно, обводити бика круг себе, змушуючи його робити повороти, — спершу на чверть круга, потім на півкруга і, нарешті, на повний круг.
— Це неможливо, — сказав Хотч.
— Він може на півтора круга.
— І м'ячі він може ловити в обидві руки, стрибаючи в воду, — сказав Хотч. — Луїсу Мігелю далеко до нього.
— Мігель постоїть за себе, коли в нього нога загоїться, — сказав я і подумав: добре було б.
— Все-таки йому зараз не з медом, — сказав Хотч. — Подивіться на нього.
— Дуже вже бик гарний, — сказав я.
— Не тільки це, — сказав Хотч. — Те, що робить Антоніо, просто надприродно. Це жодна людина не може, та ще постійно, щоразу. Ви подивіться на Луїса Мігеля.
Я подивився — лице в нього було ніби застигле, дуже сумне і схвильоване.
— Бачить наперед майбутнє, — сказав Хотч.
Антоніо закінчив фаену, поставив бика проти себе, глибоко втягнув повітря, націлився і нагнувся над рогами, опустивши мулету так низько, що вона волочилася по піску. Він ввігнав шпагу, вона ввійшла до кінця, і бик упав мертвий. Антоніо вручили обидва вуха і хвіст. Коли він, обходячи арену, пройшов повз нас, він усміхнувся мені, а на Хотча навіть не глянув, вдаючи, ніби не помічає його. Я підійшов до Антоніо.
— Скажи Пекасу, що він чудовий. — Останнє слово він сказав по-англійському. — Ти вже пояснив йому, як орудувати шпагою?
— Ні ще.
— Піди поясни.
Коли я вернувся до Хотча, на арену випускали бика Луїса Мігеля. Це був найнизькоросліший.
— Що Антоніо сказав?
— Він сказав, що ви чудовий.
— Це ясно, — сказав Хотч. — А ще що?
— Щоб я пояснив вам, як орудувати шпагою.
— Не завадило б це знати. Ви гадаєте, черга дійде до мене?
— Гадаю, що ні, хіба що ви побажаєте убити своїм коштом запасного бика.
— A скільки це коштує?
— Сорок тисяч песет.
— А приймуть чек на мій «Клуб гастрономів»?
— У Сьюдад-Реалі — ні.
— Тоді, мабуть, не вийде, — сказав Хотч. — Я ніколи не ношу з собою більше двадцяти доларів готівкою. Звичка, набута на узбережжі.
— Я можу позичити вам гроші.
— Не варто, Тату. Я виступлю, щоб замінити Антоніо, якщо треба буде.