Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
Луїс Мігель і його бик стояли за кілька кроків від нас. Обидва вони дуже старалися, але ні той, ні той, після роботи Антоніо, не могли розраховувати на більше, ніж на похвалу особистих друзів а бик тут особистих друзів не мав. Він показував, як повинен поводитися добрий бик із Саламанки, що відповідає всім ходовим стандартам моди, а Мігель показував, як він і Манолето, бувало, зачаровували глядачів ходовими прийомами, поки один з міурських биків не витягнув шиї трохи далі і не покінчив з Манолето. Але бика це скоро втомило, і на зміну його бойовому запалу прийшли втома і відчай. Язик у нього висолопився. Він виконав усе, що обіцяв, і як дару
— Луїс Мігель сьогодні не в формі, — сказав Хотч. — А який гарний він був у Малазі.
— Йому не треба було виступати, — сказав я. — Але він не хоче здаватися. Він мало не загинув у Валенсії. І в Малазі. А сьогодні цей величезний бик мало не заколов його. Він щось відчуває.
— Що ж він відчуває?
— Смерть, — сказав я. Це можна було сказати по-англійському якщо знизити голос. — Антоніо носить її з собою в кишені.
— У цих штанях немає кишень, — сказав Хотч.
У куртці є кишеня. Он там, де стирчить щось подібне до носовичка. — А своїм компаньйоном ви задоволені сьогодні? — запитав Хотч.
Антоніо залишив для останнього бою найкрупнішого з своїх биків і був такий самий безжальний до Луїса Мігеля, як завжди. Він показав усі класичні прийоми, і всі прийоми, уже показані Мігелем, повернувши їм красу, що скоряла глядачів і що померла в Лінаресі разом з Манолето. Він знав, що вони не такі небезпечні, як прийоми старої школи, але він показав усе краще, що школа Манолето колись могла дати.
— То як же я повинен убивати? — запитав Хотч.
— Не дивіться на ріг. Цільтеся в те місце, куди повинна ввійти шпага. Опустіть ліву руку якнайнижче і, завдаючи удару, перекиньте її направо.
— А потім що?
— Потім ви злетите в повітря і ми всі побіжимо, щоб підхопити вас, коли ви падатимете.
— Зараз Антоніо уб'є його.
Антоніо, стоячи перед биком, повільно згорнув мулету, націлився на найвищу точку між лопатками бика, розтулив губи, зробив глибокий вдих, перегнувся через ріг і вгородив шпагу влучно й сильно. Коли долоня його торкнулася чорного карка, бик був мертвий, і не встиг Антоніо випростатися і звести правицю, як бик поточився, ноги його підігнулися, і він важко звалився на пісок.
— Ну от, — сказав я Хотчу, — черга до вас так і не дійшла. Мігель порожнім поглядом дивився на арену. Публіка, як завжди, шаленіла, всі глядачі, у яких знайшлися носовички, махали ними, поки бику не відрізали обидва вуха, потім хвіст і, нарешті, копито. Колись відрізали лише одне вухо, і це означало, що президент дарує убитого бика матадорові, щоб той продав його на м'ясо, а решта трофеїв, власне, зайва і є лише мірилом схвалення публіки. Але цей звичай тепер міцно вкорінився поряд з багатьма іншими, що тільки шкодять кориді. Антоніо поманив до себе Хотча.
— Виходьте і зробіть коло разом з іншими, — сказав я. Хотч перестрибнув через бар'єр і обійшов арену з Хоні, Феррером та Хуаном, із скромною грацією виступаючи позаду Антоніо. Власне кажучи, це було проти правил, але Антоніо сам покликав його. Щоб
Ми з Біллом Девісом зайшли до тісного готельного номера, Антоніо і Хотч переодягалися. Антоніо був весь у крові. Мігелільо стягував з нього вузькі штани, довга льняна сорочка, наскрізь просякнута кров'ю, прилипла до живота і клубів. Він і Хотч по черзі брали воду з глека на умивальнику і під душем, звідки вона ледь-ледь крапала.
— Придивилися, як треба убивати бика, Пекасе? — запитав Антоніо.
— Пусте, Пекасе, — відповів Хотч. — Можу показати вам хоч зараз.
— Ви просто чудові, Пекасе, — сказав Антоніо Хотчу.
— Ви самі чудові, Пекасе, — сказав Хотч. — Звідки на вас стільки крові?
— Вам подобається корида? — запитав Антоніо Хотча. — Вам подобається бути матадором Антоніо?
— Це моє покликання, — відповів Хотч. — У мене немає іншого вибору. Все, що я хочу, — це бути великим матадором.
— Як подивитись на вас, то ви уже — великий матадор. Дуже дістається сорочкам, Тату, — сказав Антоніо, повернувшись до мене.
Мігелільо замочував сорочку холодною водою в умивальному тазу, перш ніж сунути її в корзину з ношеною білизною. Я віддав йому пару спортивних черевиків, які ми привезли з Байонни. Антоніо принесли пляшку пива і маленький сандвіч з шинкою.
— Запитай його, як це сталося, що він зайнявся коридою, і чи захоплює його це діло, — сказав мені Антоніо.
— Це вийшло якось само по собі, — відповів Хотч. — Так, мене це захоплює.
— Які вам ще матадори подобаються?
— Всі, — відповів Хотч. — Вони всі мені подобаються.
— Пошліть по фотографа, — сказав Антоніо. — Не можна пропустити такий випадок.
Він намірявся пообідати в Мадріді, а звідти ввечері виїхати до Більбао, де йому треба було виступати наступного дня.
Ми домовилися зустрітися в Більбао, в готелі «Карлтон». Нам треба було дещо доробити в новій машині і виконати всі формальності в автомобільному клубі. Антоніо заявив, що нітрохи не втомився. Він почуває себе чудово, залюбки поспить у машині і смакує наперед завтрашній день. Бики мають бути крупні, роги не будуть ні підпиляні, ні обстругані — з усього видно, що він нітрохи не сумнівається в успіхові. Цілий рік він був у блискучій формі і тепер, досягнувши вершин, був сповнений непохитної віри в свої сили і в своє безсмертя. Йому хотілося саме зараз виступати в Більбао, де найвимогливіша в цілій Іспанії публіка, де найкрупніші бики і де глядачі такі суворі й прискіпливі, що їхній присуд про поєдинок між двома матадорами виключає якісь розмови про трюки чи махінації з рогами. Якщо виступить і Луїс Мігель — чудово. Але це небезпечна витівка. Якби антрепренером Луїса Мігеля був, як колись, його батько — людина розумна, розважлива, свідома того, на чиєму боці перевага, — а не наймиліші брати Мігеля, які діставали десять відсотків і від нього, і від Антоніо з кожної кориди, де вони виступали разом, він ніколи не поїхав би до Більбао назустріч катастрофі.