Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
Зельда мала чудовий вигляд, тіло її вкривала золотиста засмага, коси вилискували темним золотом, і поводилась вона дуже приязно. Я вже вирішив був, що все гаразд і життя в них зрештою повернуло на краще, аж раптом вона нахилилася до мене й сказала, немов звіряючи мені свою велику таємницю:
— Ернесте, а правда ж, Ел Джолсон перевершив Ісуса Христа?
Ніхто в той вечір не звернув уваги на її слова. То була просто Зельдина таємниця, що нею вона поділилася зі мною, як ото яструб може поділитися чимось з людиною. Але яструби нічим
Питання пропорцій
Набагато пізніше, вже після того як Зельда перенесла свій перший так званий нервовий розлад, ми водночас опинилися в Парижі, і Скотт запросив мене пообідати з ним у ресторані Мішо на розі вулиць Жакоб і Святих Отців. Він сказав, що йому конче треба запитати мене про щось, про таке, що важить для нього над усе в світі, й що я повинен буду відповісти йому абсолютно щиро. Я відповів, що постараюсь. Коли він просив мене сказати йому що-небудь абсолютно щиро, — а це зробити нелегко, — я намагався виконати його прохання, і те, що я казав, потім сердило його, часом навіть пізніше, коли він уже обмірковував мої слова. Тоді в нього виникало бажання знищити мої слова і, коли можна, й мене.
На зустріч зі мною він прийшов тверезий, і хоч за обідом пив вино, воно на нього не діяло. Ми розмовляли про свою роботу й про знайомих, і він розпитував мене про знайомих, яких давно не бачив. Я знав, що він пише щось гарне й з різних причин робота посувається дуже повільно, але розмовляти зі мною він хотів не про те. Я чекав, коли ж він поставить оте запитання, на яке я мав відповісти абсолютно щиро, але він приберіг його на кінець, наче це був діловий обід.
Нарешті, коли ми, замовивши останню карафу вина, взялися їсти вишневий торт, він сказав:
— Знаєш, я ніколи не спав ні з ким, крім Зельди.
— Я цього не знав.
— Мені здавалось, що я казав тобі.
— Ні. Ти казав мені багато чого, але не це.
— От про це я й хотів тебе спитати.
— Питай. Я слухаю.
— Зельда сказала, що я збудований так, що не можу задовольнити жодної жінки, і це найбільше й спричинилося до її хвороби. Вона сказала, що йдеться про анатомічні пропорції. Відколи вона мені це сказала, я сам не свій, і я хочу знати правду.
— Ходім до кабінету, — сказав я.
— Куди?
. — До туалету.
Потім ми повернулися до залу й сіли за свій столик.
— Ти збудований цілком нормально, — сказав я. — Цілком. Можеш не турбуватись. Просто, коли дивишся згори, все видається меншим. Піди до Лувра й подивися на статуї, а потім прийди додому й подивися на себе в дзеркало.
— Ці статуї можуть бути непропорційними.
— Щодо цього — будь спокійний. Багато хто мріє про такі пропорції.
— Чому ж вона так сказала?
— Для того, щоб відбити тобі охоту. Це найдавніший у світі спосіб відбивати чоловікові охоту. Скотте, ти просив мене сказати правду, і я
— Не хочу. Я хотів, щоб ти сказав мені чесно.
— То ти віриш мені?
— Не знаю, — відповів він.
— Ходім до Лувра, — сказав я. — Це недалеко, тільки перейти міст.
Ми пішли до Лувра, й він подивився на статуї, але сумнівів усе ще не позбувся.
— Головне, зрештою, не в цих пропорціях, — сказав я. — Головне, як ці пропорції змінюються. І під яким кутом.
Я пояснив йому, як користуватися подушкою, і ще дещо з того, що могло б йому придатись.
— Одна дівчина, — сказав він, — ставиться до мене дуже прихильно. Але після того, що сказала Зельда…
— Та забудь ти, що сказала Зельда, — порадив я. — Зельда божевільна. Ти цілком нормальний чоловік. Просто повір у себе й зроби те, чого хоче та дівчина. Зельда занапастить тебе.
— Ти нічого не знаєш про Зельду.
— Гаразд, — сказав я. — Нехай буде так. Але ти зустрівся зі мною, щоб поставити мені запитання, і я постарався відповісти тобі чесно.
Та він усе ще сумнівався.
— Хочеш, подивимося картини, — запропонував я. — Ти бачив тут що-небудь, крім Монни Лізи?
— Я не маю настрою дивитися картини, — відповів він. — Мене чекають знайомі в барі «Ріца».
В барі «Ріца» за багато років по тому, коли друга світова війна була вже далеко позаду, Жорж, який став тепер старшим барменом, а за часів, коли Скотт жив у Парижі, був chasseur [49] , спитав мене:
49
Тут: викидайло (франц.).
— Папа, а хто то мосьє Фіцджеральд, про якого всі мене запитують?
— Хіба ви не знали його?
— Ні. Я пам'ятаю всіх тодішніх клієнтів. Але тепер мене запитують тільки про нього.
— І що ви відповідаєте?
— Що-небудь цікаве, таке, що їм хочеться почути. Нехай тішаться. Але скажіть, хто ж він був?
— Він був американський письменник, що писав на початку двадцятих років і пізніше і якийсь час жив у Парижі й за кордоном.
— Але чому ж я його не пам'ятаю? Він був добрий письменник?
— Він написав дві дуже гарні книжки й однієї не завершив, але ті, хто добре знає його творчість, кажуть, що вона була б дуже гарна. Крім того, він написав кілька гарних оповідань.
— І він часто навідувався сюди?
— Гадаю, що часто.
— Але самі ви не бували тут на початку двадцятих років. Я знаю, що в той час ви були бідні й мешкали в іншому кварталі.
— Коли в мене водилися гроші, я ходив до «Крійона».
— Я і це знаю. Я дуже добре пам'ятаю, коли ми познайомились.