Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Я вже говорив по-французькому?
— Тоді ще поганенько.
— То розкажи про той час, коли я вже навчився.
— На той час я катав тебе в колясці — така була дешевенька, дуже легка складана коляска — нашою вулицею до «Closerіе des Lilas» [58] де ми сідали і я читав газету, а ти роздивлявся на всіх і на все, що рухалося бульваром. Потім ми кінчали снідати…
— А що ми брали на сніданок?
— Булочку і caf'e au lait [59] .
58
«Бузковий куток» (франц.).
59
Кава
— І мені?
— Тобі — краплину кави до молока. — Я пригадую. А потім куди ми йшли?
— Я віз тебе від «Closerie des Lilas»через вулицю, повз фонтан з бронзовими кіньми, рибами та русалками, а тоді довгими каштановими алеями, де гралися французькі діти, а їхні няньки сиділи на лавочках обабіч посипаних жорствою доріжок…
— А ліворуч була Ecole Alsacienne [60] .
— А праворуч — житлові будинки.
60
Ельзаська школа (франц.).
— А на вулиці, що повертає ліворуч і вниз, — теж житлові будинки, й нагорі майстерні художників із скляними дахами. І вся та вулиця якась наче сумна від темних мурів, бо вони на тіньовому боці, — провадив Том-молодший.
— О якій це порі: восени, весною, взимку?
— Пізньої осені.
— Тоді в тебе починало мерзнути обличчя, червоніли щоки й ніс, і ми заходили до Люксембурзького саду крізь залізну браму, що на горішньому краю, спускалися до озера, обходили його, а потім повертали праворуч до фонтана Медічі й статуй, виходили у браму навпроти Одеону і йшли бічними вулицями до бульвару Сен-Мішель…
— До Буль-Мішу.
— Тоді Буль-Мішем повз Клюні…
— Він праворуч…
— Дуже темний і похмурий… І через бульвар Сен-Жермен…
— То була найцікавіша вулиця, і рух там найбільший. Аж дивно, чого вона здавалася такою жвавою й небезпечною. А далі, коло вулиці Ренн, завжди було начебто цілком безпечно — це між «Deux Magots» [61] і перехрестям проти бару Ліппа. Чому так, тату?
— Не знаю, синку.
61
«Дві мавпи» (франц.).
— Ой, нехай би вже сталося що-небудь, а то самі тільки назви вулиць, — обізвався Ендрю. — Набридло мені слухати про вулиці міста, в якому я ніколи не був.
— Ну нехай уже щось станеться, тату, — сказав Том-молодший. — А про вулиці ми поговоримо, коли будемо самі.
— Та нічого особливого тоді не ставалося, — відказав Томас Хадсон. — Ми йшли далі до площі Сен-Мішель, а там сідали на терасі кафе і твій тато робив начерки. На столі перед ним стояла ca^i'e cr`eme [62] a ти пив пиво.
62
Кава з вершками (франц.).
— Я вже тоді любив пиво?
— До пива ти був охочий. Але за їдою найдужче любив воду, забарвлену червоним вином.
— Я пам'ятаю. L'eau rougie [63] .
— Exactement [64] , — сказав Томас Хадсон. — За тією l'eau rougieти аж трусився, проте часом любив і пива сьорбнути.
— І ще пам'ятаю, як в Австрії ми каталися на санчатах,
63
Рожева вода (франц.)
64
Точно (франц.).
— А як там було на різдво, пам'ятаєш?
— Ні. Тільки тебе, і сніг, і нашого пінчера, і мою няньку. Вона була дуже гарна. А ще пам'ятаю маму на лижах і яка вона була гарна. Пригадую, як ви з мамою спускалися на лижах через садок. Де це було, не знаю. А от Jardin du Luxembourg [65] пам'ятаю добре. Пригадую великі дерева в тому саду, а надвечір'ями — човни на озері біля фонтана. Доріжки між дерев були досипані жорствою, а коли ми йшли до палацу, ліворуч під деревами чоловіки грали в кеглі, а на палаці високо вгорі був годинник. Восени листя облітало, і я пам'ятаю голі дерева й доріжки, всіяні листям. Найдужче мені подобається згадувати осінь.
65
Люксембурзький сад (франц.).
— Чому? — запитав Девід.
— Багато чому. Восени все якось особливо пахло, і починалися карнавали, і жорства була зверху суха, а глибше волога, і вітер віяв над озером, підганяючи човни, і віяв між дерев, і зривав листя. Пригадую, які теплі були голуби, коли ти стріляв їх перед самою темрявою й ховав під моє укривальце, і яке гладеньке було їхнє пір'я, і я гладив їх, і пригортав до себе, і грів об них руки по дорозі додому, аж поки й голуби так само хололи.
— А де ти стріляв голубів, тату? — запитав Девід.
— Здебільшого внизу, біля фонтана Медічі, уже перед тим, як мали зачиняти сад. Він обгороджений високими залізними гратами, а коли сутеніє, брами зачиняють, і всі повинні виходити. Сторожі ходять по саду, попереджають людей і зачиняють брами. От коли вони відходили далі, я й стріляв з рогатки голубів, що сиділи на землі коло фонтана. У Франції роблять чудові рогатки.
— А ти сам їх не робив, коли був бідний? — запитав Ендрю. — Авжеж, робив. Першу зробив з розсохи молодого деревця, яку вирізав у лісі Рамбуйє, коли ми з мамою Томмі були там на прогулянці. Я обстругав її ножем, і ми купили в канцелярській крамниці на площі Сен-Мішель гумові стрічки, а шкіряника зробили із старої рукавички Томової мами.
— Чим же ти стріляв?
— Камінцями.
— І на скільки треба було підійти?
— Якнайближче, щоб одразу підібрати голуба й сховати під укривальце.
— Пригадую, один був ще живий, — докинув Том-молодший. — І я тримав його, щоб він не бився, і до самого дому нічого не казав, бо хотів залишити його собі. То був дуже великий голуб, темно-сизий, з довгою шиєю, гарною голівкою та білими перами на крилах, і ти дозволив мені залишити його в кухні, доки дістанемо клітку для нього, і сам прив'язав за лапку. Але того ж вечора наш кіт задушив його і приніс мені в ліжко. Котяра був дуже вдоволений собою і тягнув голуба, неначе тигр тубільця, а потім скочив з ним на ліжко. Тоді у мене було вже справжнє ліжечко, а не кошик. Кошика я не пам'ятаю. Ти й мама саме пішли до кафе, і ми з котярою лишилися вдома удвох, і я пам'ятаю, що вікна були розчинені й над тартаком світив повний місяць; це було взимку, і я чув, як пахло тирсою. Добре пам'ятаю, як котяра ступав через кімнату, гордо задерши голову, й волік голуба по підлозі, а потім одним скоком опинився на ліжку. Мені було страшенно жаль голуба, але кіт так пишався й тішився, а він же був мій вірний друг, отож і я запишався разом з ним. Пригадую, як він грався мертвим голубом, тоді почав переступати передніми лапами в мене на грудях і воркотати, а потім знову взявся до голуба. Нарешті і я, і він зі своїм голубом так і поснули разом. Я поклав одну руку на голуба, а кіт поклав на нього одну лапу, а коли я вночі прокинувся, кіт жер голуба і голосно муркотав, наче справжній тигр.