Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Так, — відповів Девід.
— А що ти думав робити? — дуже шанобливо спитав Том-молодший.
— Думав кинути їй рибину, — відказав Девід, і Томас Хадсон помітив, як по плечах у нього перебіг короткий дрож. — А тоді вгородити їй у пащу гарпун.
— Сто чортів! — сказав Едді й одвернувся з рушником у руці. — Чого вам дати випити, Роджере?
— Чи не можна якоїсь отрути? — спитав Роджер.
— Облиш, Роджере, — спинив його Томас Хадсон. — Ми всі відповідальні.
—
— Все минулося.
— Ну гаразд.
— Я зроблю коктейль із джином, — сказав Едді. — Том саме пив такий, коли це сталося.
— Он він і досі стоїть.
— Він уже ні к бісу не годиться, — сказав Едді. — Я приготую вам свіжий.
— Ти молодець, Деві, — сказав братові Том-молодший з гордістю в голосі. — Ось повернемось, я розповім про все хлопцям У школі.
— Вони не повірять, — промовив Девід. — Якщо і я піду до тієї школи, нікому не розповідай.
— Чому? — спитав Том-молодший.
— Не знаю, — відказав, скривившись, Девід. І раптом заплакав, наче мале хлоп'я. — А чорт, я не знесу, якщо вони не повірять!
Томас Хадсон узяв його на руки й пригорнув до грудей, а обидва брати відвернулись, і Роджер також одвів погляд убік, а тоді на палубу вийшов Едді з трьома коктейлями, вмочивши великий палець в одну із склянок. Томас Хадсон здогадавсь, що він уже не раз прикладався до пляшки в камбузі.
— Що з тобою, Деві? — спитав він. — Нічого.
— От і добре, — мовив Едді. — Отаке мені чути до вподоби, бісів хлопчиську. Ану годі рюмсати, злазь з рук, і нехай твій батько вип'є.
Девід став на ноги й виструнчився.
— А коли відплив, тут можна ловити? — спитав він Едді.
— Лови собі й нічого не бійся, — відказав той. — Хіба що мурен. А великих хижаків не буде. Коли відплив, тут надто мілко.
— То можна буде, тату?
— Ну, коли Едді так вважає. Його слово тут закон.
— Казна-що ви городите, Томе, — мовив Едді, аж сяючи з утіхи. Сяяли його змащені меркурохромом губи, сяяли набіглі кров'ю очі. — Та якби хто не влучив те поганюче акулисько із своєї тріскачки, то нехай би викинув її к бісу, поки не вскочив у халепу.
— Ну, ти влучив, ще й не раз, — запевнив його Томас Хадсон. — Влучив так, що краще й не треба. Мені бракує слів, щоб сказати тобі як.
— А не треба й казати, — мовив Едді. — Досить того, що мені довіку з-перед очей не йтиме, як те паскудне страховидло шугало на спині. Чи ви бачили коли щось бридкіше?
Вони сиділи на палубі, чекаючи обіду, і Томас Хадсон дивився на те місце на морі, де акула пішла на дно. Джозеф підплив туди човном і зазирнув через борт у глибинний окуляр.
— Щось бачиш? — гукнув
— Надто глибоко, містере Томе. Вона під риф пішла. Лежить тепер десь там на дні.
— Добре було б вирізати її щелепи, — сказав Том-молодший. — Відбілити їх і почепити вдома, га, тату?
— Мені, мабуть, через них страхіття снилися б, — озвався Ендрю. — Добре, що нам тепер їх не дістати.
— А який був би трофей, — провадив Том-молодший. — Було б що показати в школі.
— Коли б ми їх і дістали, вони належали б Девові, — сказав Ендрю.
— Ні, вони належали б Едді, — заперечив Том-молодший. — А я б його попрохав, і, гадаю, він оддав би їх мені.
— Він оддав би їх Девові, — не поступався Ендрю.
— Навряд чи варто тобі, Деве, сьогодні знову плавати, — сказав Томас Хадсон.
— Та це ж іще коли буде, аж після обіду, — озвався Девід. — Нам доведеться почекати відпливу.
— Я маю на думці лови.
— Едді сказав, що можна.
— Я чув. Але в мене й досі душа не на місці.
— Але ж Едді знає.
— То ти не хочеш зробити мені цей подарунок?
— Ну, звісно, тату, коли ти просиш. Але я так люблю плавати під водою. Мабуть, найдужче за все інше. До того ж Едді каже…
— Гаразд, — мовив Томас Хадсон. — Адже подарунки випрошувати не заведено.
— Тату, ти не так мене зрозумів. Якщо ти не хочеш, я не піду. Та тільки Едді сказав…
— А мурени? Едді казав про мурен.
— Тату, але ж мурени є завжди. Ти сам навчав мене не боятися мурен, казав, як з ними поводитись, і як їх стерегтися, і в яких норах вони живуть.
— Знаю. Але я ж таки й пустив тебе туди, куди запливла акула.
— Тату, ми всі там були. Не бери на себе великої вини. Просто я заплив надто далеко, а перед тим упустив з гарпуна великого жовтохвоста, ото від нього й пішов дух крові та принадив акулу.
— А ти бачив, як вона примчала? Наче добрий гончак, — сказав Томас Хадсон. Він силкувався погамувати хвилювання. — Я й раніше помічав, як швидко вони женуть на здобич. Одна така жила коло Великої скелі, то щоразу так перла на дух наживки… Мені дуже соромно, що я не поцілив цю.
— Ти щоразу влучав зовсім близько, — сказав Том-молодший.
— Еге ж, влучав, тільки не влучив.
— Її принадив не я, тату, — сказав Девід. — Рибина її принадила.
— А проте вона б і на тебе напала, — озвався Едді. Він накривав на стіл. — Не обдурюй себе — ще й як напала б, бо від тебе пахло рибою й у воді була риб'яча кров. Та вона б і на коняку напала, й на кого хочеш. Ой боже, та годі вже про це. А то мені доведеться ще раз хильнути.