Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
Рибина піднімалася до поверхні, довженна й товстенна, мов велика затонула колода. Девід стежив за нею і раз у раз позирав на кінець вудлища — чи не перечепилася за нього жилка. Уперше за шість годин він сидів, не напружуючи спини, рук і ніг, і Томас Хадсон бачив, як на ногах у нього сіпаються і тремтять м'язи. Едді з гаком у руках нахилився над бортом, а Роджер і далі повільно, невпинно вибирав поводок.
— За тисячу фунтів буде, — мовив Едді. А тоді дуже тихо проказав: — Роджере,
— Ти можеш до неї дістати? — спитав Роджер.
— Ще ні, — відказав Едді. — Підтягніть ближче. Помалу, помалу.
Роджер і далі вибирав тросик, і величезна рибина неухильно наближалася до катера.
— Зараз урветься, — мовив Едді. — Вже майже не держиться.
— А тепер дістанеш? — спитав Роджер, не підвищуючи голосу.
— Ні, ще б трохи ближче, — так само тихо відповів Едді. Роджер підтягав рибину так плавно і обережно, як тільки міг. І раптом рвучко випростався, увесь розслаблений, тримаючи обома руками провислий поводок.
— Ні, ні, ні. О боже, ні! — вигукнув Том-молодший.
Едді вдарив гаком, а тоді й сам кинувся за борт, сподіваючись дістати до рибини й зачепити її на гак.
Та все було марно. Величезна рибина на якусь мить завмерла під водою, немов гігантський фіолетовий птах, а тоді поволі пішла в глибочінь. Усі стояли й дивились, як вона віддаляється, все меншає і меншає, аж поки рибина зовсім зникла з очей.
Капелюх Едді плавав на тихій воді, а сам він тримався за держално гака. Линва, прив'язана до держална, тяглася до пілерса, і Томас Хадсон побачив, що синові плечі здригаються. Та він полишив його на Роджера.
— Спусти трап, щоб Едді заліз на борт, — звелів він Томові-молодшому. — А ти, Енді, візьми в Дева вудлище. Вийми його з пояса.
Роджер підняв хлопця з кріселка і, перенісши його до правого борту, поклав на койку. Девід лежав долілиць, і Роджер обіймав його за плечі.
Едді заліз на борт мокрий як хлющ і почав роздягатися. Ендрю виловив гаком його капелюх, а Томас Хадсон пішов наниз по сорочку й штани для Едді та сорочку й шорти для Девіда. Його дивувало те, що він не відчуває нічого, крім жалю й любові до сина. Всі інші почуття вичерпалися в ньому під час боротьби з рибиною.
Коли він повернувся на палубу, Девід лежав долілиць на койці, зовсім голий, і Роджер розтирав його спиртом.
— Дуже пече плечі й сідниці, — сказав Девід. — Там, містере Девіс, будь ласка, не так тріть.
— Це там, де намуляно, — пояснив йому Едді. — Зараз батько помастить тобі руки й ноги меркурохромом. Це не боляче.
— Надягни цю сорочку, Деві, — сказав Томас Хадсон. — А то ще застудишся. Принеси йому щось легеньке укритися, Томе.
Він помастив меркурохромом там,
— Мені вже добре, — промовив Девід безбарвним голосом. — Я хочу кока-коли, тату. Можна?
— Авжеж, — сказав Томас Хадсон. — А трохи згодом Едді дасть тобі супу.
— Я не хочу їсти, — відказав Девід. — Та й не зможу ще.
— Тоді почекаємо, доки зможеш.
— Я знаю, як тобі прикро, Деве, — мовив Ендрю, що ходив униз по кока-колу.
— Ніхто не знає, як мені прикро, — озвався Девід.
Томас Хадсон приставив старшого сина до штурвала й показав, яким курсом вести катер назад до острова.
— Постав обидва мотори синхронно на триста обертів, Томмі, — сказав він. — Доки стемніє, ввійдемо в зону маяка, а тоді я підкоригую курс.
— Ти все-таки час від часу перевіряй мене, будь ласка. Тату, а тобі теж так тяжко на душі, як мені?
— Нічого не вдієш.
— А все-таки Едді спробував, — сказав Том-молодший. — Не кожен стрибне в океан за якоюсь там рибиною.
— Едді мало не досяг свого, — сказав йому батько. — Ото мали б ми халепу, якби він узяв цю рибину на гак, коли сам уже був у воді.
— Ну, Едді дав би собі раду, — мовив Том-молодший. — Як мотори, синхронно працюють?
— А ти послухай, — відказав батько. — Треба не тільки на тахометри дивитися.
Томас Хадсон пішов до койки, де лежав Девід, і сів поруч нього. Хлопець був обгорнутий легкою ковдрою. Едді мастив йому руки, а Роджер — ноги.
— Що, тату? — мовив він і, подивившись на батька, відвів очі.
— Дуже жаль, що так вийшло, Деві, — сказав Томас Хадсон. — Ти змагався з нею так, як ніхто. Краще за Роджера, краще за будь-кого іншого.
— Дуже дякую, тату. Будь ласка, не треба про це говорити.
— Може, ти чогось хочеш, Деві?
— Я б випив ще кока-коли, якщо можна, — відповів Девід.
Томас Хадсон знайшов у ящику з наживкою пляшку холодної кока-коли й відкоркував її. Тоді знову сів поруч Девіда, а той пив, тримаючи пляшку в руці, яку Едді вже помастив меркурохромом.
— Зараз буде суп. Він уже гарячий, — сказав Едді. — Може, підігріти чілі, Томе? А ще в нас є черепашковий салат.
— Підігрій чілі, — сказав Томас Хадсон. — Ми ж не їли від самого сніданку. А Роджер і не випив ні краплі за цілий день.
— Щойно випив пляшку пива, — озвався Роджер.
— Едді, — мовив Девід, — а як по правді, скільки б вона заважила?
— За тисячу фунтів, — відповів йому Едді.
— Дякую вам за те, що ви стрибнули за борт, — сказав Девід. — Я дуже вдячний вам, Едді.
— Е, якого біса, — мовив Едді. — А що ж іще було робити?