Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
«Візьміть здачу», — кажу я.
«Не треба мені здачі. Залиште її для Здоровила Гаррі, щоб мав на що випити перед тим, як рушить за мною».
І — за двері, на причал Джонні Блейка, а там — у воду. Саме був відплив, і ніч темна, без місяця, то тільки його й бачили. Десь через два дні винесло до мису. Шукали його, звісно, тієї ночі, всі як є. Я гадаю, він гепнувся головою об якусь стару бетонну підпору, і його потягло геть за відпливом. Потім повернувся Здоровило Гаррі й оплакував його, аж
— Ні, — відказав Роджер. — І думаю, що тепер уже не захворію.
— Оце-то розмова, — сказав містер Боббі. — І ніколи не жартуйте дурними балачками про той світ.
— К бісовій матері той світ, — мовив Роджер.
XI
Обід вийшов чудовий. Біфштекси були підсмажені на рашпері, і на них відбилися всі рубчики. Ніж легко заходив усередину, в м'яке і соковите м'ясо. Усі позбирали ложками підливу з тарілок на пюре, і на його жовтаво-білій поверхні з'явилися лискучі озерця. Боби ліма, тушковані в маслі, були всі цілі, латук свіжий і хрусткий, а грейпфрути — холодні-холодні.
Вітер додав усім апетиту, і Едді піднявся нагору й дивився, як вони їдять. Обличчя його мало страхітливий вигляд.
— Ну, що скажете про м'ясо? — запитав він.
— Смачнюще, — озвався Том-молодший.
— Жуйте добре, — сказав Едді. — Не поспішайте, не переводьте харч.
— Його не можна довго жувати, бо й так у роті тане, — відказав Том-молодший.
— І десерт буде, Едді? — спитав Девід.
— Авжеж. Пиріг і морозиво.
— Ого, — мовив Ендрю. — По дві порції?
— А тебе на дно не потягне? Морозиво тверде як камінь.
— З чим пиріг?
— З малиною.
— А морозиво яке?
— Кокосове.
— Звідки воно взялося?
— Привезли вчора рейсовим судном.
їжу запивали холодним чаєм, а після десерту Роджер і Томас Хадсон узялися до кави.
— Едді чудовий кухар, — сказав Роджер.
— Не забувай і про наш апетит.
— Апетит такого біфштекса не дасть. Ані такого салату. Ані пирога.
— Він справді добрий кухар, — погодився Томас Хадсон. — Як кава?
— Дуже смачна.
— Тату, — спитав Том-молодший, — якщо ті люди, що приїхали на яхті, прийдуть до містера Боббі, можна нам теж піти туди й розіграти їх, ніби Енді п'яниця?
— Не знаю, чи сподобається це містерові Боббі. Та й констебль може йому вичитати.
— Я піду спитаю містера Боббі й сам поговорю
— Ну гаразд. Спитай містера Боббі і простеж, коли з'являться ті люди з яхти. А що ж робити з Девом?
— Чи не можна однести його на руках? Це справить ще більше враження.
— Я взую Томові капці й піду сам, — сказав Девід. — Ти вже обміркував, Томмі, що кому робити?
— Умовимось дорогою, — відказав Том-молодший. — А ти ще можеш вивертати повіки?
— Аякже, — відповів Девід.
— Тільки, будь ласка, не зараз, — сказав Ендрю. — Я не хочу, щоб мене занудило після обіду.
— Якби хто дав десять центів, тебе таки занудило б, вершнику.
— Ой ні, не треба. Нехай краще потім.
— Хочеш, я піду з тобою? — спитав Роджер Тома-молодшого.
— Ну звісно, — відповів той. — І ми разом усе обміркуємо.
— Тоді ходім, — сказав Роджер. — А ти б, може, трохи поспав, Деві?
— Та можна, — відказав Деві. — Почитаю трохи, а там і засну. А ти що робитимеш, тату?
— Піду на веранду попрацюю.
— Тоді я ляжу там на розкладачці й дивитимусь, як ти працюєш. Ти не проти?
— Ні. Мені краще працюватиметься.
— Ми скоро повернемось, — сказав Роджер. — Ти з нами, Енді?
— Добре було б піти роздивитись. Але, мабуть, не варто, бо там можуть бути ті люди.
— Слушно, — зауважив Том-молодший. — Ти в нас кмітливий, вершнику.
Вони пішли, і Томас Хадсон узявся до роботи. Енді деякий час спостерігав, як він працює, а тоді кудись подався. Девід і спостерігав, і читав, але не обзивався ні словом.
Томас Хадсон вирішив спочатку намалювати рибину в ту мить, коли вона викинулася з води, бо знав, що малювати її у воді буде куди складніше. Він зробив два етюди, але. жоден з них йому не сподобався, і тоді він зробив третій, який його нарешті задовольнив.
— Ну як, Деві? Схоже?
— Ой тату, чудово. Але ж коли рибина виходить на поверхню, вона піднімає за собою і воду, правда? Я кажу не про те, коли вона падає назад.
— Мабуть, що так, — погодився батько. — Адже їй треба розітнути верхній шар води.
— Здавалося, вона викидається довго-довго. То й води з нею має піднятись багато. Якщо вловити оком цю мить, то вода з неї, певно, ллє дощем або навіть і цілими струменями. А тут вона злітає чи вже падає?
— Це ж тільки ескіз. Я хотів намалювати її в найвищій точці злету.
— Я розумію, тату, що це тільки ескіз. І ти пробач, що я втручаюся. Я зовсім не хочу показати, ніби все знаю.
— Та ні, я залюбки тебе слухаю.
— А знаєш, кого треба спитати? Едді. У нього око меткіше, ніж фотоапарат, і він усе пам'ятає. І взагалі Едді неабияка людина, як ти вважаєш?