Твори в п'яти томах. Том 1
Шрифт:
Проклятого пана,
Щоб задушить, бо як узяв
Мене молодою,
Та й остриг, неначе хлопця,
І скрізь за собою
Возив мене, у Бендерах
Тойді ми стояли
З москалями, а москалі
Турка воювали.
Отож якраз против спаса
Привела
А він, проклятий, покинув,
Не вступив і в хату,
Пішов собі з москалями,
А я з байстрюками
В Україну повернула
Босими ногами.
Острижена — та й байдуже.
Ішла та питала
До Києва. І що з мене
Люди посміялись,
Трохи була не втопилась,
Та жаль було кинуть
Близняточок. То сяк, то так
На свою країну
Доплентала, одпочила,
Вечора діждала—
Та и у село, хотілось, бач,
Щоб люде не знали.
Підкрадаюся до хати ~
Аж огню немає.
Я думала, що спить батько,
Аж він умирає.
І нікому руки скласти,—
Я перелякалась.
Хата пусткою смерділа.
От я заховала
Близнят своїх у коморі,
Убігаю в хату,
А він уже ледве стогне,
Я до кого: «Тату!
Тату, тату! Це я прийшла»,
За руку хапаю.
А він мене взяв за руку
І шептав: «Прощаю!..
Прощаю... і...» — тілько й чула,
Бо, здається, впала
Та й заснула — якби була
Довіку проспала.
Опівночі прокинулась,
Щось ходить по хаті»
А за руку батько давить.
«Тату! — кличу,— Тату!»
Аж він уже так, як крига,
Насилу я руку
Випручала... Що, цигане,
Якби таку суку
Тобі
Циган:
Простив би, єй-богу.
Відьма:
Та мовчи вже, бо забуду,
Я молилась богу...
Ба ні, дітей годувала,
Та в засік ховала,
Та, здається, ще очіпок
Клоччям вимощала,
Щоб не знать було, що стрига,
Прибралась, ходила,
Поки люде домовину
Надворі робили,
Доробили, положили,
Понесли, сховали,
І одна я з близнятами
На світі осталась.
(Плаче і саівае)
«Через яр ходила
Та воду носила,
Коровай сама бгала,
Дочку оддавала,
А сина женила І.. гу...»
Циган:
Не скигли, бо ти всіх побудиш!
Відьма:
Хіба я скиглю, навісний!
Циган:
Та добре, добре, що ж дальш буде,
Розказуй лиш...
Відьма:
А що даси?
Навариш завтра мамалиги,
Я й кукурузи принесу..*
Постривай же, нагадала*
З дочкою ліг спати,
А сина взяв у лакеї,
Громадою з хати...
Еге... еге... громадою.
Я собак дражнила
Попід вікнами з старцями
І близнят водила
За собою, щоб привчались»
Аж і сам приїхав.
Отойді було громаді
І всім достолиха,
Щоб мене не виганяли
З батьківської хати,
А мене взяв з близнятами
До себе в палати.
Ростуть мої близняточка,
А я утішаюсь