Твори в п'яти томах. Том II
Шрифт:
Ось кабан важко виходить з-за кущів. Він іде своїм старим слідом. Він бачить зайця, спиняється і хапає його. Починає жерти. Тоді Варкан убиває кабана дротиком. Все було зрозуміло. Але що ж робитимуть у цей час Артем і Ліда? Варкан пояснив і це. Він показав на високе дерево: треба вилізти туди і залишатися там. Артем негайно відповів на це гримасою незадоволення: хіба ж це називається брати участь у полюванні? Забратися на дерево і дивитися звідти? Навіщо ж тоді було озброюватися мечами-акінаками?.. Втім, Варкан ще раз наполегливо показав на дерево, обличчя його враз посуворішало. Він швидко махнув рукою:
Може, це тільки почулося Артемові, але до нього немовби долинули дивні звуки. Десь недалеко, через кущі пробирався великий звір. Він важко дихав, навіть сопів; тріщало гілля, шелестіло листя…
Тепер на сперечання не лишалося часу. Артем допоміг Ліді вилізти на дерево: дівчина опинилася на товстій гілляці, майже не помітна знизу в густому жовто-рожевому листі. Через кілька секунд Артем і сам був на дереві. Його гілка схилялася ближче до сліду кабана, на якому лежав забитий заєць. А де ж Варкан і другий скіф?.. Е, вони також уже встигли сховатися. Тільки згодом, добре придивившись, Артем помітив, що Варкан причаївся за товстим стовбуром дерева, тримаючи напоготові дротик.
Важке сопіння наближалося. Гілля тріщало гучніше. Але звір не поспішав, хоча, видно, і не остерігався, певний, що тут він не зустріне гідних супротивників. Тільки тепер Артем згадав, що дикого кабана називають володарем лісу, бо він не менш дужий і небезпечний, ніж тигр. Е, тоді це набуває ще більшого інтересу!
Рука Артема мимоволі стискала держак акінака, він пильно дивився туди, звідки долинали грізні звуки. Ех, коли б сюди одну добру рушницю! О, тоді Артем показав би, як він володіє нею! Але, звісно, рушниці не було. І юнакові доводилося сидіти на дереві, дивитися на те, що мусило відбутися внизу.
Ось він!
З-за кущів показалася довга руда голова кабана. Маленькі червоні очі, з величезної пащі стирчали жовті ікла, загнуті вгору. Довга руда щетина густою щіткою вкривала голову. Кабан чомусь незадоволено зарохкав і почав озиратися на всі боки, чимсь занепокоєний. Чи ж він чує небезпеку, чи повітря принесло йому запах, що примусив його озиратись?..
Артем напружено стежив за кабаном. Який розкішний лютий звір! Могутнє сухоребре його тіло мало метрів півтора завдовжки; міцно налиті м’язи ворушилися під рудою шкірою, вкритою рідкою довгою щетиною. Кабан усе ще незадоволено рохкав.
— Ех, рушницю б мені!.. — беззвучно прошепотів Артем. в якому прокинулися владні інстинкти мисливця.
Кабан побачив зайця, що лежав на траві. Він засопів ще загрозливіше і спинився, обнюхуючи нерухому тварину. Наближалася вирішальна хвилина.
Навіть не повертаючи голови, куточком очей Артем бачив, як безшумно, наче привид, вислизнув з-за дерева Варкан. Дротик був піднесений над його головою. Кілька довгих секунд Варкан націлявся. Зараз, зараз!
Дротик здригнувся в руці молодого скіфа. Рука блискавично викинулася вперед, але тієї ж миті Варкан посковзнувся на слизькому корінці. Скіф похитнувся. Дротик вилетів з його руки, як жива істота. Він перевернувся в повітрі і вдарив
— Ах! — не стримала зляканого вигуку Ліда.
Варкан, намагаючись устояти на ногах, широко змахнув руками, щоб зберегти рівновагу. Але було пізно. Розлючений звір помітив ворога, кинувся на нього і блискавично збив з ніг.
— Варкане! Варкане! — вигукнула несамовито Ліда. — Та допоможіть йому! Адже кабан розірве його! Артеме!
Майже прямо під собою Артем побачив величезне руде тіло кабана. Під ним лежав Варкан, який даремно намагався підвестися. Кабан зараз роздере йому груди своїми гострими іклами!.. Щось закипіло в горлі Артема, невиразний вигук вихопився в нього. Ні! Не думаючи більше ні про що, юнак, вихопивши акінак, стрибнув униз.
— Ой Артеме! — почув він іще голос Ліди.
Артем не пам’ятав нічого. Він бачив перед собою тільки широку могутню спину кабана. Як юнакові пощастило втриматися на ногах, він не знав і сам. Але він таки стояв на вогкій, грузькій землі з піднесеним акінаком. Не вибираючи, не націлюючись, він з усієї сили рубонув акінаком по спині кабана. Пролунало люте ревіння. З розітнутої спини звіра бризнула кров. Кабан аж підскочив і повернув голову до Артема. Юнак побачив його червоні маленькі очі, роззявлену пащу з довгими жовтими іклами. Очі горіли люттю, кабан трохи присів на задні ноги, збираючись кинутися на нового ворога.
“Ну, тепер він візьметься за мене, майнуло в голові Артема. — Аби тільки мені ось зараз ще влучити йому в голову!”
Акінак знову блиснув у повітрі. Але вдарити Артем уже не встиг, бо кабан одним важким стрибком збив його з ніг, як перед тим Варкана. Гострий біль обпік ногу юнака. Він на мить побачив жовто-рожеве листя, широке розрізане листя, що мирно гойдалося над його головою. І те почув розлючене рохкання кабана. Тривало все це якусь мить, не більше. Потім рохкання урвалось, щось густо забулькало. І стало зовсім-зовсім тихо…
Ні, не тихо! Ось стривожений голос Ліди:
— Артемчику, що з тобою? Вставай! Артемчику!
Другий голос щось говорить. Це голос Варкана. О, як добре, він живий?.. Кабан не розтерзав його?
Чиїсь руки підводили Артема.
— Артемчику, милий, що з тобою? Тебе поранено!
Яка вона кумедна з її запитаннями… і в той же час гарна, хороша, та Ліда!..
— Зі мною… нічого… тільки от нога чогось болить, — ледве відповів нарешті Артем. Він знову вже бачив усіх. Ліда із стурбованим обличчям ніжно підтримувала йому голову. Варкан у пошматованому одязі, без шолома дивився на нього — тривожно, з помітною любов’ю. Другий скіф тримає в руках свій шкіряний шолом — і з нього часто-часто крапле вода.
— Та що ви всі такі, наче ховати мене зібрались? — здивовано мовив Артем. — Я живий і здоровий. Просто кабан трохи прим’яв мене… і більше нічого… Хіба тільки… ох!
Він застогнав від гострого болю в нозі.
Варкан підійшов ближче до Артема. Він став перед ним на коліна, взяв обома руками його руку й приклав її собі до чола.
— Та що ти робиш, Варкане? — здивувався Артем.
Все ще тримаючи руку юнака на своєму чолі, скіф дивився на Артема щиро і вдячно. Ах, ось що: він дякував Артемові за допомогу, без якої кабан, напевне, розтерзав би його. І навіщо він це робить? Якось виходить дуже незручно…