Тяжкі часи
Шрифт:
— Слухайте, люди добрі, — сказав він, — чого ми час марнуємо! Треба втлумачити дівчині, що сталося. Коли хочете, давайте я поясню їй, бо ж мене самого колись отак покинуто. Слухай, ти, як там тебе! Твій батько вшився, покинув тебе, і більше ти його довіку не побачиш, і не сподівайся.
Одначе ці комедіанти так мало шанували видимі факти і такі були з цього погляду недотепні, що невідпорний здоровий глузд їхнього гостя не тільки не захопив їх, а навпаки, страшенно розсердив. Чоловіки замурмотіли: «Неподобство!» — а жінки: «Тварюка!», — і Слірі хапливо потяг пана Горлодербі набік
— Знаєте що, мохьпане? Я вам хкажу відверто: по-моєму, краще ви це діло облиште. Бо вони в мене люди дуже добрі й лагідні, але звикли обертатихь хутенько, і як ви не похлухаєтехь моєї ради, то коли б вони вах ненароком хторчака в вікно не викинули.
Той делікатний натяк вплинув на пана Горлодербі, і пан Товкматч нарешті дістав змогу надзвичайно практично, як завжди, окреслити суть справи.
— Чи повернеться коли-небудь цей чоловік, чи ні, — сказав він, — тепер це не має ніякої ваги. Він зник, і сподіватися, що він повернеться ближчим часом, нема підстав. З цим, я гадаю, згодні всі.
— Вхі, вхі! — відгукнувся Слірі. — Добре кажете, мохьпане!
— Тоді ось що. Я прийшов сюди сказати батькові цієї сердешної дівчини, Джупові, що його дочці не можна більше ходити до моєї школи, бо деякі практичні міркування, що їх вам викладати нема потреби, не дозволяють мені приймати туди дітей осіб такого фаху, як ваш. Та що обставини змінилися, я хочу зробити одну пропозицію. Я згоден узяти тебе, Сесіліє Джуп, на своє утримання, виховувати тебе й дбати за тебе. Єдину умову я ставлю (опріч, звісно, твоєї доброї поведінки), щоб ти негайно, зараз-таки вирішила, підеш ти зі мною чи лишаєшся тут. Крім того, якщо ти підеш зараз зі мною, тобі доведеться припинити всякі стосунки з твоїми присутніми тут друзями. Оце все, що я мав сказати.
— Ну, тоді й я мушу вкинути хвоє хлово, мохьпане, — озвався Слірі, — щоб їй видно було і лице, й виворіт. Якщо ти, Хехіліє, волієш до мене в науку, що ж — яка в нах робота, ти хама знаєш, і херед кого житимеш, теж знаєш. Емма Гордон, що до неї ти ото припадаєш, буде тобі за матір, а Джозефіна — за хехтру. Щодо мене хамого, то я не хвалюхя. що я янгольхької патури, і що чахом, як ти дахи хука, не нагримаю чи не налаю який раз. Але охь що я хкажу, мохьпане: я ніколи зроду, чи в доброму, чи в лихому гуморі, хоч би як кричав та розорявхя, навіть коияки ні разу не вдарив, а вже людей хвоїх бити тепер, у моїх літах, навряд чи почну. Вибачайте, мохьпане, балакун з мене зроду поганий, і я вже хвоє хказав.
Другу половину цієї промови звернено було до пана Товкматча. Той на відповідь поважно схилив голову, а тоді мовив:
— Єдине, що я скажу тобі, Джуп, щоб уплинути на твою ухвалу: дістати здорове практичне виховання — це велике щастя, і навіть твій батько, скільки я розумію, здається, бачив це й бажав, щоб ти його дістала.
Останні слова видимо подіяли на Сесі. Вона перестала ридати, відхилилася трохи від Емми Гордон і повернулась обличчям до пана Товкматча. Вся трупа завважила ту зміну в ній і зітхнула в один дух. Те зітхання ніби промовляло: «Піде!»
— Тільки зваж добре, Джуп, аби знала, що робиш, — застеріг пан Товкматч. — Більше я нічого не скажу. Зваж усе добре!
Дівчинка
— А як же тато мене знайде, коли вернеться, якщо я з вами піду?
— За це можеш не турбуватися, Джуп, — спокійно відповів пан Товкматч: він немовби розв’язував арифметичну задачку. — За це можеш не турбуватися. В такому разі, я гадаю, твій батько мусить розшукати пана…
— Хлірі. Хлірі моє прізвище, мохьпане. І я його не хоромлюхя. По вхій Англії його знають, і воно завжди мені оплачувалохя.
— … розшукати пана Слірі й від нього довідається, де ти. Затримувати тебе проти його волі я тоді не матиму ніякого права; а знайти мене, Томаса Товкматча з Кокстауна, він зможе будь-коли й без жодних труднощів. Мене люди знають.
— Це правда, — ствердив пан Слірі, поводячи рухомим оком. — Ви ж із тих людей, мохьпане, що через них великі збитки циркові діютьхя. Та вже менше з тим тепер.
На хвилю знов запала мовчанка, а потім Сесі знову заголосила, обличчя руками затуливши:
— Ой, позбирайте все моє, позбирайте хутчіш, та я вже піду, а то мені серце розірветься!
Посмучені жінки заметушилися, збираючи її манатки —1 багато часу те не забрало, бо їх було не гурт, — та складаючи в кошика, що не раз уже й не двічі мандрував з цирком. Дівчинка все сиділа долі, затуливши очі руками й схлипуючи. Пан Товкматч та його приятель Горлодербі відійшли вже до дверей, готові повести її з собою. Пан Слірі стояв посеред кімнати, оточений чоловіками своєї трупи, достоту як на арені, під час виступу його дочки Джозефіни. Йому бракувало тільки довгого батога в руці.
Мовчки вкладено кошика. Дівчинці пригладили розкуйовджене волосся, надягли на неї капелюшка. Тоді жінки, тиснучись, обступили її, понахилялись над нею, цілували, обіймали її і взагалі поводились як добросерда, жаліслива й проста бабота.
— Ну, Джуп, як ти вже надумалась, ходімо, — сказав пан Товкматч.
Але Сесі мала ще попрощатися з чоловічою половиною трупи; і кожному з чоловіків довелося розняти згорнені на грудях руки (бо при панові Слірі вони всі мимохіть прибирали звичної на арені пози) та поцілувати її. Тільки Кідермінстер, що з самого молоду відзначався природженим нахилом до мізантропії, а до того ж, як усі знали, плекав у душі поважні шлюбні заміри щодо Сесі, понуро відійшов набік. Пан Слірі зостався аж насамкінець. Широко розгорнувши руки, він узяв Сесі за пальці, немов вона щойно сплигнула з коня після вдало виконаного номера й зараз почне, як годиться, весело підстрибувати; однак дівчинка не відповіла на той суто цирковий жест і тільки стояла перед ним, плачучи.
— Ну, прощавай, дитино моя! — сказав господар цирку. — Я вірю, що ти знайдех хвоє щахтя, а з нах, небораків, ніхто ніколи тебе не потурбує, це я тобі обіцяю. Шкода, що твій тато забрав з хобою хвого хобаку, бо негарно воно якохь із афіш його знімати. А втім, як подумати, однаково Танцюй не хотів би без хазяїна вихтупатн, то воно виходить — хоч круть хоч верть.
Потім ще подивився на неї пильно нерухомим оком, а рухомим обвів свою трупу, поцілував дівчинку, труснув головою й підвів Сесі до пана Товкматча, немов до коня.