У країні ягуарів
Шрифт:
Яскраве сонце часом пробивається з-за густих хмар з освітлює річку. Рівень води звечора знову піднявся. Після півночі вода піднялася ще на півметра.
В районі річки Тапажосу на рік випадає дві тисячі п'ятсот — три тисячі міліметрів опадів, причому дев'яносто процентів з них у період з січня до червня. Звичайно, дощ тут не йде без упину, так само як улітку сонце не пече безперервно шість місяців. Дощі випадають і в пору тропічного літа, а сонячні дні бувають і в період дощів.
Тапажос багатий на рибу. Водяться тут малесенькі рибки, кілька сантиметрів завдовжки, а є і риби-велетні. Вночі добре чути дудіння ламантинів.
Найбільше полонить мене світ комах, який зачаровує своєю красою і розмаїтістю. Після комах ідуть плазуни — отруйні змії, полози, анаконди і вже аж потім ссавці.
Нарешті я досягнув гирла ріки Купарі, що впадає в Тапажос. Хоч це і не дуже далеко від моєї хатини, але тут уже починається інший, зовсім дикий світ тропічних джунглів. Широка сіра поверхня Купарі милує око своєю красою.
Навкруги могильна тиша. Не видно ні човна, ні людини, ні навіть хатинки під пальмовим покриттям. І це зовсім недалеко від центральної плантації Форда, де живуть і працюють тисячі людей, де майже все механізовано і де є навіть водонапірна башта! Я добирався сюди всього якихось дві години.
Вечоріє. Гирло Купарі вже далеко позаду. Пливу до чагарників на протилежному березі. Там слабша течія. Легкий туман оповиває річку. Подуває вітерець. Вже ні про що не можу думати. Дуже втомився. Дихати важко, парить. Дощові сірі хмари клубочаться наді мною. Окремі хмари, здається, ось-ось, зачеплять крони велетнів дерев — кастаньїв, що ростуть на тому березі. У воді все частіше чути сплеск риб і водяних тварин. Тріщить гілля на березі. Це мавпи з переляку тікають, здіймаючи галас. Для мене шум джунглів уже не новина.
Усе ніби гаразд. Одне лише турбує: де сьогодні ночуватиму? Якось я вже полював у цих місцях. Десь тут на березі, трохи вище за течією, стоїть хатина, яку покинули люди ще, мабуть, у минулому столітті, в ^золотий вік» добування каучуку. Тоді я прожив під напівструхлою покрівлею хатини кілька днів. Може, вдасться допливти до халупи ще й сьогодні?
Як і кабоклу, я теж не люблю плавати вночі. Тут у річці водяться величезні чорні каймани, які не знають людей і тому не бояться їх. У темряві важко захищатися від них… Спробуй влучити в хижака у пітьмі! Хіба що в останню хвилину, та й то якщо встигнеш.
Не люблю нічних пострілів. Вони віщують біду. Тоді, коли Карнейро вбив Пінто — теж пролунав нічний постріл.
Абелардо! Знову згадав його. Цікаво, де він тепер? Певен, що недалеко, десь у джунглях. Але де? Вода і лісові хащі ховають його сліди.
Коли я причалив, майже зовсім смеркло і пішов дрібний дощик. Я насилу знайшов галявину, де стояла напіврозвалена хатина. Вода тут так піднялася, що рівень її сягав майже хатнього порога.
Дощ лунко барабанить по човну, по воді, по листю. Сорочку і короткі штани хоч викручуй. Роззувшись, поспіхом переношу з пришвартованого човна до хатини речі, потрібні на ніч. Гамак, гумовий мішок, сачок для ловлі метеликів, рушниця і теркадо за кілька хвилин опинилися в хатині. Решта спорядження залишиться в човні під прикриттям жап.
Не розкладаю багаття. Майже навпомацки підвішую гамак на стовпах, що підтримують покрівлю,
Дощ лопотить по пальмовій покрівлі, що протікає в багатьох місцях. А через якийсь час він уже ллє як з відра. На небі жодної зорі, навколо ні вогника, навіть світлячки не мерехтять на гілках, ліанах і гнилому хмизі.
Шумить, гуде, хлюпоче дощ, поглинаючи всі інші звуки. З хащів не чути ні галасу мавп, ні завивання ягуарів. Дощ зіпсував настрій усім живим істотам, в тому числі і мені. Дощ, дощ і дощ! Втома дається взнаки: м'язи приємно ниють, коли я забираюсь у гамак. Потягаюся, розминаючи кінцівки, і непомітно поринаю у приємний сон.
Злива не вщухала всю ніч. Прокинувшись уранці, я відчув, що піжама і простирало, яким вкривався — мокрі. Заглядаю під гамак, де лежить теркадо, рушниця й мисливський ліхтар — усе мокре. За п'ять кроків від гамака вирує Купарі. Вночі рівень води знову піднявся. Мій човен погойдується на воді. Надійний, міцний канат у таких випадках стає в пригоді.
Раніше течія вже двічі зносила мій човен, і лише ціною великих зусиль його пощастило завернути. Тому, ввечері я був особливо обережний. Двічі обкрутив канат навколо стовбура гіллястого дерева.
Вилажу з гамака і під заливним дощем витягаю на берег важкий човен. Заглядаю під жапи. В човні сухо. Жапи не пропустили ні краплини дощу. Вночі вода прибула настільки, що човен підняло майже до самої хатини. Річка стала ще бурхливіша.
А злива не вщухає. Поки я вернувся до хатини, промок до нитки. Треба розкласти багаття. Але з чого? Все мокре — і пальмове листя, і хмиз. Правда, в хатині я знайшов трохи дров. Та розпалити вогонь без смоли неможливо. На жаль, по неї, як і по сокиру та всі інші речі — казанок, каву, цукор, фаринью, треба йти по дощу до човна. Мені ліньки, і я знову залажу в гамак. Не хочеться виходити в таку негоду. Сніданок приготую, як уже зовсім зголоднію.
Лежачи в гамаку, обмірковую, де розмістити зібрані комахи, щоб зберегти їх від плісняви? З цією пліснявою буде мені ще чимало мороки. А як висушити шкури звірів? Нелегко в таких умовах…
Наскільки краще у Бразілії влітку! Тоді навіть дощ допомагає, бо не тріщить під ногами хмиз, коли йдеш на полювання. Тепер, правда, теж не тріщить нічого під ногами, але ж зате все псується від клятої вологи.
Дощ безперервно лопотить по покрівлі. Дзюрчить, протікає вода крізь пальмове листя. «Ніхто ж не нагодує», — подумав я і рішуче вистрибнув з гамака. Незабаром у хатині заклубочився гіркий дим, запалало багаття. В казанку закипіла річкова вода з в'яленою солоною рибою і цибулею. Поки вариться юшка, я визбирую комах на обламаному гіллі, що нападало з дерев. Нагрівшись, надіваю чорний плащ і йду по комах надвір. Наслідки чудові. Природа населила бразільські ліси розмаїтим плем'ям комах.
У напівзогнилій корі дерев, що лежать під торішній листям, я піймав три барвисті комахи з панцирною спинкою. Таких комах я ще не бачив. Завдовжки вони сантиметрів вісім, завширшки сантиметрів два. Червона спинка розписана кількома рядами різнобарвних зигзагів. Я кладу їх у скляну банку з ціанистим калієм, де вони вмить гинуть. У банці вже лежить вусатий скорпіон, якого я знайшов під корою іншого дерева, його гострі вуса завдовжки сантиметрів двадцять — смертельна загроза для комах. Страшний, але ж і красивий павук.