В океані
Шрифт:
— Відпущені ті, товаришу третій помічник, — глянув на нього Курнаков, — хто безпосередньо не потрібен в останніх підготовчих роботах.
Курнаков підвівся з дивана, застебнув кітель, узяв з полиці кашкет.
— Вийдімо, товариші, провітримось кілька хвилин — і за роботу.
Змички якір-ланцюгів були розкладені широкими вісімками навколо кнехтів — чавунних закруглених тумб, що ніби вросли в палубу. Лишалося закінчити розноску тросів. Знову боцман став
Тепер робота по фарбуванню…
Сергій Микитович перетяв палубу, підійшов до баржі, що стояла на кільблоках. Щербаков у розстебнутій на грудях спецівці, широко розмахуючи щіточкою, фарбував борт, що темнів багатьма пробоїнами та вм'ятинами.
Агєєв зупинився за два кроки від нього. Продовжуючи фарбувати, Щербаков глянув скоса на мічмана. Ось він — високий, широкогрудий, з жовтуватими очима під виступами тонких брів. Така спека, а головний боцман, як завжди, одягнений у старанно застебнутий робочий кітель. Біловерхий кашкет трохи зсунутий на маленьке смугляве вухо.
— Рівніше, рівніше фарбувати треба, товаришу матрос, — сказав, помовчавши, Агєєв. — Отак покривати, як ви покриваєте, — матові просвіти зостануться. Ану, дайте!
Він узяв у Щербакова щіточку, обережно й швидко занурив у казанок, повний глянсової чорноти. Вправно, з однаковим натиском поклав на непофарбовану ділянку борту кілька смуг, що злились одна з одною.
— Так кладіть, щоб другий шар був не потрібен. Знаєте, чим фарбуєте? Кам'яновугільним лаком — його нам прямим курсом з Кузбасу привозять, вважай, через увесь Союз. Народне добро розбазарювати не можна.
Він віддав щіточку Щербакову.
— Фарбу треба краще розтирати! Щіточки, так би мовити, не шкодувати… Працюйте, як завжди, на відмінно!
Він перейшов до Мосіна, який працював біля другого борту баржі.
Мосін мляво зчищав стару, облуплену фарбу, бугристі нашарування черепашок і морської солі, що в'їлись у днище.
— А ви, Мосін, не шкодуйте скребачки, її й погострити недовго, — сказав Агєєв. — Буває черепашка так учепиться в кіль… Погано відчистите метал — фарба не лягатиме.
— А що їй лягати! — Матрос опустив скребачку, сердито змахнув піт, що заливав очі. — Куди нам ця стара калоша! От уже справді — викрасити й викинути. А тут гни спину над нею!
— По-перше, станьте як належить, матросе Мосін, коли відповідаєте старшим за званням! — суворо сказав мічман. Мосін виструнчився. Кілька секунд Агєєв не зводив з нього докірливого погляду. — Викрасити й викинути! Мастак ви, як видно, казенним добром розкидатися! — Він узяв скребачку, плавними, розмашистими рухами почав очищати метал.
— Справді, баржа ця, старушка, добре послужила! — майже з ніжністю, як про живу хорошу людину, сказав мічман. — Але поплаває ще не один рік, якщо не вважатимемо її за стару калошу. Не чекав від вас, Мосін, такої
Скребачка літала під рукою головного боцмана, як птах.
— Звичайно, підремонтувати ці баржі треба, рани війни залікувати. В такому вигляді їх тільки й можна що камінням набити, якір-ланцюги до них принайтовити і затопити як вічні якоріі. А все ж подумайте, для чого фарбуємо їх, мов справдешні кораблі?
— Перед Європою покрасуватися, чи що, хочемо? — буркнув Мосін. — Будемо в чужі порти заходити, недобре, що іржаві розвалини на борту… Та вже дайте, товаришу боцман, докінчити.
Але головний боцман не віддавав скребачки.
— Для себе це робимо, не для Європи, зрозумій! Руська людина в усьому лад любить. А ви матрос боцманської команди, хазяїн корабля. Вас туга повинна гризти, якщо кожна задрайка не блищить на борту. Зразковий корабель — ось у чому ваша матроська слава.
Він оддав, нарешті, Мосіну скребачку, з хвилину спостерігав, як той узявся з новою енергією до роботи. Потім знову підійшов до Щербакова.
— Ну, ось і краще у вас пішло! — сказав він, і Щербаков спалахнув від задоволення. Всі знали, який скупий на похвали головний боцман.
Сергій Микитович знову перейшов палубу, пильно оглядаючи своє хазяйство. Скоро — в море. Ніщо не повинно бути пропущене перед таким серйозним походом.
На чорному борту другої, вже пофарбованої заново баржі, підібгавши під себе ноги, сидів водолаз Коркін. Він був у самих трусах. У руках Коркін тримав мідний, очкастий, схожий на відрубану велетенську голову шолом, протираючи ного сухою ганчіркою.
— Відпочити б пора, товаришу мічман. Після обіду не відпочивали сьогодні. В кубрику у нас прохолодно.
— У плаванні відпочинемо, — сказав Сергій Микитович.
Молодий водолаз Пушков ремонтував продірявлену водолазну сорочку. Сорочка з товстої зеленуватої резини лежала, звісивши через борт одну з рукавичок.
Учора, спускаючись під воду, Пушков порвав сорочку об виступаючий гострий кінець докового понтона. У скафандр просочилася вода. Пушков розгубився, засмикав шланг-сигнал. Водолаз-інструктор Костиков вчасно прийшов йому на допомогу, вода так і не проникла в шолом.
Тепер Костиков возився на стапель-палубі доку — перевіряв роботу нещодавно доставленої для експедиції помпи.
— Там книжечка у вас цікава на рундуці, товаришу мічман, — крикнув Коркін. — Чи не дозволите почитати?
— Не можу, — уривчасто сказав Агєєв. — У бібліотеці криголама візьміть — не сьогодні-завтра мінятиму…
Він пішов далі — туди, де під керівництвом Ромашкіна матроси обносили навколо кнехта трос, що важко гуркотів.
Добре, чисто працює Ромашкін, славний з нього вийде боцман… Усе на місці, нормально закінчується підготовка до походу.