В океані
Шрифт:
Темніло, засвічувались де-не-де ліхтарі на вулицях і на бульварах. Загорялись тут і там вікна квартир, світилися рідким золотом над асфальтом вулиць.
У ресторані «Балтика» гучніше грала музика, різкіше й безладніше звучали голоси, чувся дзвін посуду крізь відчинені вікна…
Здалека долинав нестихаючий гул порту, гудки паровозів, сирени кораблів, що заповнили рейд…
І розгублений, засмучений Жуков, блукаючи по вулицях, раптом зупинився, постояв нерухомо, попростував рішуче, швидко… Ні, не можна було залишати її такому стані… Щось жалісне, беззахисне було в її прощальному, погрожуючому крику… Ще зробить
Повернутися, подивитися, як вона себе почуває… А може, пішла уже в ресторан, казала ж, що дуже зайнята сьогодні… Тоді — порядок… А може, поспішала не в ресторан, когось чекала до себе в гості… Від однієї цієї думки йому стало душно, ще більше прискорив розмашисту ходу.
Ще встигне вчасно повернутися на док… Строк записки про звільнення минає, але він не затримається у Клави… Тільки подивиться, чи все гаразд, і одразу ж побіжить у порт. Він підійшов до знайомого будинку, що так непривітно дивився на нього, ввійшов у ворота, рвонув двері. Замкнуто… Значить, пішла Клава… Але раптом побачив — під щільною тканиною завіски внизу вікна світла щілинка. Значить, Клава вдома… Ніколи раніше не виходила, не погасивши в кімнаті світла.
— Клаво, відчини! — постукавши в двері, крикнув прохально Жуков. Мовчання. І нібито якийсь слабкий звук зсередини. Він виразно відчував тепер: у кімнаті хтось є.
— Клавочко! Я в тебе ножик забув! Відчини!
Він почекав. Підійшов до вікна. Нахилився туди, звідки, з незавішеного куточка, пробивалося слабке електричне світло.
Він вдивлявся лише якусь мить. І ніколи не міг згадати точно, що з ним сталося потім. Усвідомив те, що робить, тільки пізніше, коли біг стрімголов по нерівному бруку переулка — блідий, пітний від хвилювання, виразно чуючи стукіт власного, гучно калатаючого серця.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
СЕМАФОР З «ПРОНЧИЩЕВА»
— На прапор! — долинув з докової башти протяжний голос чергового офіцера.
Агєєв виструнчився і застиг, повернувшись обличчям до прапора, що майорів на башті. Всі, хто був на палубі, стали струнко, вітаючи корабельне знамено. З тієї миті, коли, за хвилину до заходу сонця, подається ця команда, — військові моряки стоять нерухомо, повернувшись спиною до бортів, обличчям до прапора, свято додержуючи морської традиції.
Останнє сонячне проміння забарвлювало в пурпур і золото зеленувату гладінь рейду. Ледь ворушилась у своєму вічному русі вода, затиснена між кам'яними гранями пірсів і білими хвилеломами, спрямованими у відкрите море.
Дужче подув вітер із затоки, коливаючи світле полотнище з червоним гербом. На містках бойових кораблів, поряд із сигнальниками, горністи підняли до губів начищену мідь труб.
— Прапор спустити!
Звуки горнів урочисто й дзвінко полилися над рейдом. Сигнальники взялися за фал, полотнища прапорів згорталися, спускаючись вниз. З палуб кораблів долинали прозорі звуки — це відбивали склянки. І одразу все знову зарухалось, пішло, заспішило.
І молодший штурман експедиції
Ігнатьєв швидко дописав:
І хвилі, вдарившись об лаг, Співають знов про нашу славу, Про наш морський любимий стяг. [1]1
Переклад віршів тут і далі А. М’ястківського.
Лейтенант почав гризти олівець. Рима останнього рядка не давалася… «Славу — по праву — державу… Придумаю потім!» Він сунув аркушик у кишеню, ввійшов у рубку.
В штурманській рубці «Прончищева» було душно, незважаючи на відкриті ілюмінатори і розчинені навстіж двері на місток. Курнаков розстебнув кітель. Третій помічник капітана «Прончищева» Чижов кинув на диван свою синю спецівку. З-під вирізів рожевої майки волого блищали його пітні плечі.
Навколо, тісно розміщені на рубочних перебірках, навігаційні прилади відливали сталлю, міддю, випуклим і прямим склом.
Ігнатьєв став біля високого прокладочного столу. Ще раз перевірив розкладені за номерами на верхній полиці довгі згортки морських карт переходу.
— Морські карти? — спитав Курнаков.
Ігнатьєв трохи почекав з відповіддю, — невистачало карти району Великого Бельту. Проте лейтенант одразу ж знайшов її, поклав на потрібне місце.
— Усе гаразд!
— Генеральні карти морів? — спитав Курнаков.
— Тут! — обізвався Ігнатьєв.
— Дані про маяки й маячні вогні?
— На місці, — сказав Чижов.
— Відомості про кількість миль переходу, про солоність води в районах, якими підемо, виписані для старшого механіка?
— Виписані й передані! — відповів Чижов.
— Добре, — сказав Курнаков, сідаючи на диван.
Ігнатьєв полегшено зітхнув. Молодий штурман уперше йшов у закордонне плавання — хвилювався, чи не пропустив чого-небудь при підготовці штурманського хазяйства. Зате Чижов тримався з підкресленою байдужістю, почасти наслідуючи капітана Потапова. почасти тому, що не вперше йшов у далеке плавання…
— Так, товариші, — сказав начальник штабу. — Нібито вся документація на «туйсь». Тепер ще переваримо прилади… Доведеться нам посидіти сьогодні довше.
— Та ще ж завтрашній день… — обізвався Чижов.
— Наказ капітана першого рангу — все повинно бути підготовлене сьогодні.
— Скільки наших людей звільнено? — не здавався Чижов. Усі останні дні він був зайнятий штурманським хазяйством, хотів перед відходом хоч разок зійти раніше на берег. І раптом знову несподівана затримка.