В океані
Шрифт:
— Зустрічатимемось, — потиснув його руку Агєєв. — Ідіть, розважайтеся.
Фролов хотів сказати ще щось, але боцман уже прямував до порту.
— Сергію Микитовичу! — окликнув Фролов.
Агєєв обернувся. Сонце, що ховалося за будинками, світило йому в спину, чіткими лініями обрисовувало його високий, твердий силует.
— А ви кажете — не треба було вам по тій лінії йти… Ну гаразд, гаразд, не хмуртеся… Вас і капітана Людова весь флот природженими розвідниками вважав. З капітаном не зустрічаєтесь більше?
— Після Дня
— Щуплий, щуплий, — теж засміявся Фролов, — а, пам'ятаю, розповідали ви, як він з розвідниками в тил до фашистів ходив, не раз і не два. Своїми руками висадив у повітря завод біля Чайчиного Дзьобу.
— Я тобі говорив — на війні кожна руська людина воїном була! А капітан Людов, старий партієць, нам приклад подавав. Був комісаром розвідників, а як загинув командир під час операції біля Західної Ліци, довелося йому командування загоном прийняти. Так до кінця війни нашим командиром капітан Людов і залишився… Ну, добре, про минуле згадувати — до ночі простояти можна!
Він рішуче простяг руку Фролову. Той знову дружньо потис її.
— Хочу ще разок сказати вам, Сергію Микитовичу, — дуже я радий, що вас зустрів!
— І я радий, друже, — з великою теплотою промовив мічман. Не випускаючи руки Фролова, притишив голос: — Тільки ось що скажу ще раз — зайвого не базікай. У місті всякий народ є. Чи то з дівчатами, чи то з ким із цивільних — про корабельні справи, про те, куди скоро підете, — мовчок. Про пильність пам'ятай.
Він приклав руку до кашкета, попрямував у бік порту швидкою, м'якою ходою.
Він ішов і хмурився й усміхався одночасно, перебираючи в пам'яті розмову з Фроловим. Колишні спогади насунули на нього. Сопки, розвідники, бойове, сповнене пригод життя. Ні, він не шкодував за цими днями, що канули в минуле.
Куди дорожча сьогоднішня морська робота. Щаслива соціалістична праця відвойована в боях. Приємно усвідомлювати, що ти, моряк військового флоту, стоїш на варті цієї мирної праці, сам трудишся для процвітання великої морської держави.
Душу радують високі нарядні кораблі на рейдах і біля широких дощаних стійок. Стрункий рангоут, ліс оточених легкими фалами щогл. Запах диму й мазуту пливе від палуб і труб, запах свіжої риби — від широких білуватих рибальських сіток, розтягнених на пристанях і над бортами для просушки.
Добре вийти на верхню палубу вночі, коли весь рейд заповнений коливанням білих якірних і різноколірних розпізнавальних вогнів, що тріпочуть у чорнолаковій зибі. Пробігти по палубі вранці, коли над морською прохолодою спливає не яскраве ще сонце, чуються приглушені відстанню слова команд,
Високі, нахилені від швидкого ходу парусники і громіздкі, закопчені буксири рухаються серед нарядних бойових кораблів — готових до виходу в море красунів.
І коли важкі хвилі починають з розгону бити в борт і вітер бризкає в обличчя освіжаючою піною, так приємно вийти із задушливого кубрика на обмитий океанськими хвилями шкафут…
Ось і зараз наближаються — похід через два океани, нові країни й люди, життя у відкритому морі, миле серцю радянського моряка. Великою є гордість радянського моряка, представника великої морської держави!
Мічман вийшов до лінії обнесених високою огорожею басейнів — водяних закрутів, що глибоко вдавалися в сушу. В гладіні цих закрутів відбивалися борти й труби кораблів. Далі здіймалася тьмяніюча синява рейду.
Він повернув у розчинені ворота. Повз вартового моряка, що перевірив його пропуск, вийшов на стінку, попростував уздовж корабельних бортів, між ящиками й тюками, приготовленими для вантаження.
По краю стінки походжав середніх літ офіцер у білому кітелі, з кортиком, що похитувався біля стегна. Офіцер був гладкий і високий, довга пухнаста борода падала на випуклі груди. Все на ньому переливалось і блищало: золоті погони на плечах, мідне оздоблення кортика, начищені, як дзеркало, черевики. Під лакованим козирком кашкета, обрамованим орнаментом з бронзового листя, круглилися випуклі, добродушні очі.
— На док, мічмане? — глянув на Агєєва начальник експедиції Сливін.
— Так точно, товаришу капітан першого рангу.
— Зараз підійде мій катер… Сьогодні переношу свій прапор на «Прончищев» — там буде штаб експедиції… Чому так рано з берега? На звільненні були?
— Не рано, погуляв якраз.
— Добре. Підкину вас на док.
— Спасибі, товаришу капітан першого рангу.
Агєєв шанобливо одійшов. Ковзнув поглядом по обличчю смуглого худорлявого матроса, що чекав оддалеки біля чемодана й шинелі, затягненої в ремінці. У матроса був заклопотано-сумний вигляд. Вітаючи мічмана, він приклав руку до безкозирки. Потім зробив крок уперед, до старшого офіцера.
— Товаришу капітан першого рангу, дозвольте звернутися. Може, й мене візьмете?
— Ви теж на док?
— Ні, на «Прончищев». Старший матрос Жуков, направлений у розпорядження начальника експедиції.
— Підете зі мною… Сигнальник Жуков? — Сливін усміхнувся. — Капітан-лейтенант Бубекін дав про вас добрий відзив. А чому ви похмурий такий? До нас переходити не хотіли?
— Голова щось болить, товаришу капітан першого рангу.
— Нічого, в морі минеться. Ви, я чув, на шлюпці ходити майстер. Люблю шлюпкову справу.