Вірнопідданий
Шрифт:
— Я гадаю, докторе Геслінгу… Мій будинок не стоїть у сусідстві з вашим, і мені здається цілком природним, що ви раніше, як відвідати мене, були з візитом у деяких інших осіб…
Дідеріх загодя почервонів, збираючись збрехати. «Все одно про це довідаються», — своєчасно подумав він і сказав:
— Я справді дозволив собі. Себто, звичайно, перший візит я мав намір зробити вам, пане бургомістре. Лише з пошани до пам’яті мого батька, який завжди так шанував старого пана Бука…
— Зрозуміло, цілком зрозуміло. — Бургомістр багатозначно закивав головою. — Пан Бук — найстаріший з наших заслужених громадян і тому має цілком законний вплив.
— Поки що! — сказав на диво
Бургомістр нахилився над сиром. Дідеріх відчув себе беззахисним і закліпав очима. Але погляд пана асесора наполегливо вимагав відповіді, і він пробурмотів щось про «пошану, яка ввійшла в плоть і кров», і послався навіть на спогади з часів дитинства на виправдання того, що він спершу зайшов до старого Бука. При цьому він з острахом роздивлявся величезні червоні настовбурчені вуха пана з прокуратури. Цей останній дозволив Дідеріхові, ніби обвинуваченому, що заплутався у власних свідченнях, довести до кінця своє безладне лепетання; нарешті він рішучим тоном відрубав:
— У деяких випадках пошана існує для того, щоб від неї відучитися.
Дідеріх розгубився; потім вирішив засміятися, показавши цим, що розуміє його. Бургомістр з блідою усмішкою і примирливим рухом сказав:
— Пан асесор доктор Ядасон любить жартувати, що я особисто ціную в ньому над усе. Але моє становище змушує мене дивитися на речі об’єктивно і без упередження. І тому я повинен сказати: з одного боку…
— Перейдімо зразу до другого боку! — зажадав асесор Ядасон. — Для мене як представника державної влади і переконаного прихильника існуючого ладу цей пан Бук і його прибічник, депутат рейхстагу Кюлеман, — як своїм минулим, так і своїми поглядами — просто бунтівники, та й годі. Я не приховую своїх думок, це не гідно німця. Відкривати їдальні для бідних — будь ласка; але найкращою їжею для народу є добромисний напрям думок. Звичайно, і притулки для ідіотів також дуже корисні.
— Але тільки для вірнопідданих, — додав Дідеріх.
Бургомістр жестами прагнув угамувати їх.
— Панове! — благав він. — Панове! Якщо говорити щиро, то, звичайно, при всій пошані до вищезгаданих панів, як до громадян, з другого боку, все ж таки…
— З другого боку, — суворо повторив Ядасон.
— …не можна не висловити найглибшого жалю, що наші стосунки з представниками уряду склалися так нещасливо, хоч я прошу взяти до уваги, що надзвичайна різкість пана урядового президента фон Вулькова щодо міської влади…
— Щодо недобромисних організацій! — докинув Ядасон.
Дідеріх дозволив собі втрутитися:
— Я дотримуюся ліберальних поглядів, але повинен сказати…
— Місто, — заявив Ядасон, — яке не йде назустріч законним бажанням уряду, не повинне дивуватися, коли до нього ставляться так холодно.
— Від Берліна до Неціга, — запевнив Дідеріх, — можна було б доїхати вдвічі швидше, якби ми були в кращих стосунках з органами влади.
Бургомістр дав їм закінчити свій дует; він був блідий, очі його за скельцями пенсне були напівзаплющені. Раптом він подивився на них з легкою посмішкою.
— Панове, не трудіться, я знаю, що існує напрям думок, який більше відповідає духові часу, ніж той, який виявляють міські власті. Повірте, не моя в тому провина, що його величності не послали телеграми з викладом вірнопідданних почуттів з нагоди його перебування в нашій провінції під час торішніх маневрів…
— Відмова магістрату була цілком антинаціональна, — заявив Ядасон.
— Ми повинні високо тримати національний прапор, — зажадав Дідеріх.
Бургомістр підняв руки.
— Панове, я це знаю. Але я — тільки голова магістрату
Вони помовчали, дивлячись один на одного. Ядасон сопів носом з таким виглядом, наче він уже досить наслухався. Але Дідеріх уже не міг зупинитися.
— Лібералізм — це перше насіння соціал-демократичної зарази! — вигукнув він. — Такі люди, як Бук, Кюлеман і Еуген Ріхтер, збуджують зухвальство в наших робітників. Моє підприємство покладає на мене велику відповідальність і важку працю, а тут ще конфлікти з робітниками. А чому? Тому що ми не даємо одностайної відсічі червоній небезпеці; тому що є підприємці, які йдуть на повідку в соціал-демократів, як, наприклад, зять старого Бука. Робітники Лауера беруть участь у прибутках його фабрики. Це неморально! — Тут Дідеріх заблискав очима. — Бо це підриває порядок, а я дотримуюся того погляду, що в наш суворий час порядок потрібніший, ніж будь-коли раніше, і тому нам необхідна тверда влада, як її розуміє наш блискучий молодий кайзер. Я заявляю, що у всьому і беззастережно відданий його величності… — Тут обидва його бесідники низько вклонилися. Дідеріх відповів їм поклоном і далі блискав очима. — На противагу демократичній маячні, в яку ще вірить відживаюче покоління, кайзер є представником молоді, найіндивідуальнішою особою, людиною пориву і надзвичайно оригінальним мислителем. Наказувати має один! В усіх галузях державного життя! — Дідеріх засвідчив свій рішучий і безкомпромісний напрям думок і заявив, що старому вільнодумному нехлюйству пора і в місті Нецігу покласти край раз і назавжди.
— Настають нові часи!
Ядасон і бургомістр мовчки слухали, поки він не висловився до кінця; асесорові вуха при цьому ще побільшали. Потім він проверещав:
— І в Нецігу є віддані кайзерові німці!
А Дідеріх ще голосніше:
— А з тими, хто думає інакше, ми колись познайомимося ближче. Тоді ми побачимо, чи деякі родини заслуговують на те становище, яке вони посідають. Уже не кажучи про старого Бука. Хто його родичі? Із синів — один став селюком, другий спився, зять — соціаліст, а про дочку говорять…
Всі перезирнулися. Бургомістр захихотів і трошки почервонів. Він зловтішно вигукнув:
— А ви ще не знаєте, панове, що брат старого Бука збанкрутував!
Бесідники голосно виказали своє задоволення. Той, в кого п’ятеро вичепурених дочок? Голова «Гармонії»? Але обіди — Дідеріх знає напевне — вони беруть у їдальні для бідних! Після цього бургомістр ще раз налив усім лікеру і запропонував сигари. Він раптом перестав сумніватися, що попереду — великі зміни.
— Через півтора року вибори до рейхстагу. До того часу, панове, доведеться вам попрацювати.
Дідеріх запропонував:
— Давайте вже відтепер вважати себе — цю нашу трійку — за вузький виборчий комітет.
Ядасон заявив, що насамперед треба налагодити зв’язок з нецігським урядовим президентом фон Вульковом.
— Абсолютно секретно, — підморгнувши, додав бургомістр.
Дідеріх висловив жаль, що «Нецігська газета» — найбільший орган міста — йде на повідку у вільнодумних.
— Жидівська газета! — сказав Ядасон.
А місцева урядова газета не має в місті майже ніякого впливу. Та старий Клюзінг, власник гаузенфельдської фабрики, постачає папір для обох газет. Дідеріх вважав тому за можливе вплинути через нього на напрямок «Нецігської газети», в якій у того був пай. Треба його настрахати тим, що він може втратити урядову газету.