Єва
Шрифт:
– Так, звісно, хай живе… – обережно мовив він, злегка затинаючись.
Імовірно, він бачив, як менш обережних товаришів кидали до в’язниці чи розстрілювали. Хто обпікся на молоці, той і на холодну воду дмухає, подумав Фалько. Така розважливість змусила його замислитись над тим, скільки класової ненависті накопичилося в душі старого офіціанта, який упродовж багатьох років подавав вермут заможним клієнтам і молодим севільським паничам. Можливо, вісім місяців тому, коли спалахнуло повстання, йому вдалося зберегти життя і роботу завдяки доречному вибору – він вчасно розірвав профспілковий квиток і кричав «Ура!» переможцям. Не виключено, що офіціант доніс на когось, адже то був найпростіший спосіб убезпечити себе в місті, де франкісти особливо лютували в робочих кварталах і республіканських колах: з 18 липня було розстріляно
Він по-змовницьки усміхнувся офіціанту, поправив вузол краватки й рушив до вестибюля вздовж облицьованих розкішними кахлями стін, через центральне патіо, крізь вікна якого лилося яскраве сонячне світло. Це сяйво сповнювало його радістю й оптимізмом. Севілья завжди гріла йому душу – він був у захваті від того, як тут поєднувалися минуле, теперішнє і майбутнє. Фалько прибув цього ранку, виконуючи наказ адмірала, який відправив йому телеграму і звелів покинути Лісабон: «Закінчуй всі свої справи. Терміново виїжджай до Саламанки». Однак, коли він, провівши цілий день за кермом, дістався Саламанки й примчав до офісу НІОС, секретарка Марілі Ґранжер повідомила, що важливі справи змусили адмірала вирушити до Севільї. Він сказав, що ти маєш зустрітися з ним там, додала вона. Якнайшвидше. Необхідно зупинитися в готелі «Англетер» і чекати розпоряджень.
– Не знаєш, що сталося? – спитав Фалько.
– І гадки не маю. Дізнаєшся від шефа.
Фалько обдарував Марілі своєю найкращою посмішкою, але марно. Доволі симпатична жінка, секретарка адмірала, зразкова мати й дружина, що зберігала вірність своєму чоловікові – офіцеру флоту, який брав участь у повстанні націоналістів на «Ферролі». Вона була цілком байдужою до всього, що не стосувалося її подружніх, професійних і патріотичних обов’язків. І навіть чари Фалько на неї не діяли. Навпаки. Саме з ним вона трималася насторожі.
– Ти нічого мені не розкажеш? – наполягав він.
– Ані слова. – Вона цокала клавішами друкарської машинки «Royal», ніби не помічаючи його. – А тепер забирайся звідси і дай мені попрацювати.
– Послухай… А коли ми підемо пити чай з тістечками?
– Коли завгодно, якщо ти запросиш мого чоловіка.
– Хитра відьмочка!
– А ти – пройдисвіт.
– Це наклеп, Марілі.
– Не бреши.
– Я – ніжний плюшевий ведмедик.
– Ну-ну.
Коли Фалько приїхав до Севільї, готель «Англетер», на чиєму фасаді досі залишалися відмітини торішніх вуличних боїв, був заповнений людьми. Вільних номерів не було ні в готелі «Мажестик», ні в «Кристині». Скориставшись нагодою, він зупинився в «Андалусія Палас» – найдорожчому і найрозкішнішому готелі в місті: номер коштував 120 песет за добу, а основний контингент клієнтів складали вищі військові чини франкістської армії; офіцери з легіону «Кондор»; італійські добровольці, що підтримували Франко; бізнесмени, серед яких було багато німців, що шукали залізну руду і вольфрам, а також особи, пов’язані з місцевою олігархією.
Хай там як, а його витрати покриває НІОС. Адмірал зазвичай уступається за нього (принаймні коли перебуває в доброму гуморі). «Хіба ви не знаєте, як поводиться Фалько? – часто казав він головному бухгалтеру – короткозорому, прискіпливому і непідкупному лейтенанту Домінгесу, коли той починав обурено розмахувати стосом рахунків. – Так, він – безсоромний піжон. Горбатого могила виправить. Але мене насамперед цікавить ефективність, розумієте? А цей бездушний покидьок завжди дає результат, бо він точний, мов гостре лезо бритви, наділене розумом. Вважайте ваші витрати капіталовкладенням і не переймайтесь занадто. Затямте, йдеться про безповоротну фінансову допомогу. І не треба корчити гримаси і прикидатися глухим, Домінгес. Читайте по губах, чорт забирай. Це наказ».
Фалько посміхався, згадуючи свого начальника дорогою з вестибюля. Він розсіяно кивнув портьє (якого підгодовував щедрими чайовими, оскільки той був стукачем із Фаланги) і вже починав спускатися парадними сходами, коли раптом побачив подружжя, що вийшло з лінкольну «Зефір» і, тримаючись за руки, попрямувало йому назустріч.
Він інстинктивно звернув увагу на жінку (манери в тилу відрізнялися від поведінки на полі бою), оглянувши її знизу догори:
– Добрий день, – мовив Фалько нейтрально-люб’язним тоном, торкнувшись свого капелюха.
Він збирався рушити далі, але помітив, що супутник Чески звернув увагу на її розгублене обличчя. Придивившись уважніше, Фалько впізнав його: Пепін Ґорґель Менендес де ла Вега, її чоловік. Це змінювало ситуацію.
– Оце так сюрприз.
Фалько зняв капелюха і церемонно потиснув затягнуту в шкіряну рукавичку руку жінки. Потім він розвернувся до чоловіка і представився:
– Лоренсо Фалько. Здається, ми зустрічалися раніше.
Він ввічливо посміхався. Одна з його найкращих посмішок із репертуару виявів адюльтерного лицемірства, хоча у випадку з Ческою плід був надто зеленим, щоб його зривати. Трохи повагавшись, Пепін Ґорґель кивнув головою і потиснув йому руку без особливого ентузіазму.
– Не пам’ятаю, – сухо і зверхньо сказав він у типовій для таких персонажів манері.
Граф де ля Міґалота, іспанський гранд, згадав Фалько. Родом із Хересу, як і він. Їхні батьки спільно володіли казино й стрілецьким клубом. Впливова людина. Чванливий військовий, мерзотник, який демонстрував усій Севільї свій цінний трофей – дружину. За довоєнних часів Фалько зустрічав його в різних місцях – клубах фламенко, казино, елітних борделях. Йому було відомо, що цей багатій – розпутний, розбещений і жорстокий – аж ніяк не заслуговував на жінку, з якою зараз прогулювався під руку. Він заспокоював себе думкою, що, як пощастить і війна затягнеться, хтось пристрелить Ґорґеля. Один точний постріл, і йому кінець. «Регуларес» – ударний підрозділ, гарматне м’ясо [3] . Ческа була б надзвичайно привабливою вдовою. Він збудився, мов підліток, уявивши, як вона знімає жалобне вбрання – сорочку з темного шовку і чорні панчохи, що підкреслюють форму довгих струнких ніг. Ланцюжок із золотим хрестиком в улоговинці між грудьми. От дідько! Він запитав себе, чому червоні ніяк не вирішать проблему. Ідіоти. Щодня влаштовують стрілянину, і все марно.
3
Регуларес – підрозділ Збройних сил Іспанії, створений у 1911 році. Під час Громадянської війни 1936–1939 рр. солдати цього підрозділу підтримували франкістів.
– Я – однокласник вашого брата Хайме, – пояснив Фалько. – А з вами ми кілька разів перетиналися в Мадриді. У ресторанах «Ор-Компон» і «Чікоте».
– Можливо.
Лаконічні відповіді давали зрозуміти, що Ґорґель не налаштований спілкуватися. Він із підозрою дивився на Фалько і, певно, розмірковував, які стосунки пов’язували його дружину з цим красунчиком, чия сліпуча посмішка годилася для реклами відомої зубної пасти «Марфіль». Ґорґель був дуже високим, худорлявим, засмаглим, із чорними вусами, кокетливо підстриженими в стилі Кларка Гейбла. Він вирізнявся елегантними манерами, носив коричнево-зелену військову форму з трьома капітанськими зірочками на грудях, кашкет із червоною відмітиною і високі чоботи – такі блискучі та сяючі, що здавалися вкритими лаком. «Обережніше з цією жінкою», – ще в Саламанці попереджав адмірал, маючи на увазі Ческу. Він сказав, що вона розбірлива, мала кількох коханців, і всі були поважними особами. Такі інтрижки особливо небезпечні в новій католицькій Іспанії, де всі одержимі «пристойністю», і кляті святенники навіть заборонили розлучення. Краще стримати схильність до втішання офіцерських дружин, поки їхні чоловіки на фронті. Крім того, Ґорґель завжди носить із собою пістолет. Із цим типом жарти погані – отримаєш кулю, та й годі.
– Я мав задоволення познайомитися з вашою дружиною в Саламанці,– спокійно мовив Фалько, перехопивши краєчком ока її попереджувальний погляд. – Мене представив ваш брат Хайме. Як він?
Обличчя Ґорґеля пом’якшало. У Хайме все чудово, відповів він. Принаймні, якщо судити з останніх листів. Його перевели з мадридського фронту до околиць Теруеля.
– А як щодо вас? – спитав Фалько. – Ви отримали відпустку?
– Мені надали тижневу відпустку за сімейними обставинами. Після Харами.