Вибух
Шрифт:
Одразу відчув: його пропозиція не лишилась непоміченою. Здоровань перевів погляд на свого літнього товариша, той рішуче підтягнув довгі труси, можливо, цей жест був у них умовним знаком, але здоровань усе ж похитав головою і презирливо гмикнув.
— Півлітра на чотирьох… — зневажливо процідив крізь зуби.
Хаблак зрозумів його й улесливо-радісно уточнив:
— То знайдеться ще…
Літній ще рішучіше підтягнув труси: пропозиція справді видавалася спокусливою, і
— Самограй?
— Казьонка, — ще радісніше заявив Хаблак. — Чиста пшенична.
Певно, згадка про пшеничну остаточно розвіяла сумніви здорованя, бо риси обличчя його розгладилися і мовив мало не приязно:
— Тоді інша справа…
— Ми зараз, — заметушився Хаблак. — Ще маємо консерви та огірки. І хліба свіжого буханець.
— Тягни, — погодився здоровань і змів зі столу просто на пісок недоїдки. Постелив газету й наказав літньому: — Давай, Лук’яне, склянки, бо юшка вже готова.
Хаблак урочисто виставив на стіл дві пляшки. Юхимов приніс консерви, огірки й зелену цибулю, здоровань почав краяти хліб, а Лук’ян зняв з вогнища казанок, аби юшка трохи охолола.
Хаблак подав Лук’янові руку.
— Серьога, — відрекомендувався, — а це мій друг Володя Юхимов, його тут в Соснівці всі знають: інженер і начальник майстерень, а я на насосній станції вкалую.
— Із Соснівки, значить? — перепитав здоровань. Видно, це остаточно примирило його з гостями, бо сам подав Хаблакові руку й назвався:
— Яків.
Юхимов звично відкоркував пляшку, майже не дивлячись, розлив у склянки — вийшло точно порівну, й Лук’ян задоволено потер руки.
— Око! — мовив з повагою. — Одразу видно: чоловік має око й досвід. Тебе як, Володимиром звуть? Твоє здоров’я, Вово.
Хаблак підняв свою склянку. З його обличчя не сходила радісно-очікувальна посмішка, наче і перший ковток, і юшка, і цибуля з огірками віщували щось цікаве й значне.
— За знайомство, Якове! — сказав шанобливо й навіть підвівся, щоб ніхто не сумнівався в щирості його слів.
— Будьмо, — відповів той трохи недбало, як і годилося заможному господареві, коли приймає біднішого сусіда.
Випив Яків із задоволенням, для порядку помахав долонею перед ротом, відкусив огірка, захрумтів смачно, обводячи всіх очима, що відразу подобрішали.
— Воно, може, й правильно, — сказав, — що зібралася компанія. Бо ми вже з Лук’яном набридли один одному, погомоніти нема про що.
— Давно відпочиваєте? — співчутливо поцікавився Хаблак.
— Я ж кажу: аж набридло, — ухилився від прямої відповіді Яків.
— Але ж вода й повітря! — заперечив Юхимов. — Я завжди тільки на Дніпрі відпочиваю.
—
— Трохи є…
— Не трохи, а дуже. Я в цьому петраю. Водомет?
— Точно.
— Таких у Києві по пальцях перерахувати можна.
— У нас у Соснівці один.
— Сам робив?
— Не зовсім, хлопці допомагали.
— Без допомоги не обійдешся.
— Ваш? — тицьнув Юхимов пальцем у “Прогрес”?
— Яшка.
— Пристойна бляшанка.
— Точно, — реготнув Лук’ян, — у порівнянні з твоєю, бляшанка.
Хаблак аж примружився від задоволення. Коли човен справді належить Якову, вже сьогодні чи, в крайньому разі, завтра він знатиме прізвище Якова, адресу, зрештою, мало не все, що його цікавить.
Яків помітив Хаблакову радісну посмішку, але сприйняв й по-своєму.
— Пішло? — запитав.
— Гарно пішло, — ствердив Хаблак зовсім щиро, — якщо й далі так, повний порядок.
— Другу чарку під юшку, — розпорядився Лук’ян. Звільнив на столі місце, поставив казанок і роздав усім дерев’яні ложки.
Юшка жовтіла жиром і пахла лавровим листом та перцем, Хаблак ледь утримався від бажання попробувати, поки Юхимов з тою ж спритністю циркача наливав по другій.
Тепер випили мовчки, без тостів, Хаблак витримав паузу й набрав юшки після всіх, вона обпекла йому піднебіння, і на другу ложку подув так, що ледь не видув половину, проте тепер розпробував і похвалив:
— Давно не їв такої. Смачна.
— Бо риби багато, — пояснив Яків. — Риба тут ловиться, вчора ввечері навіть судак потрапив, ось, — підчепив ложкою і поклав шматок риби на газету перед Хаблаком, — покуштуй, бо судака не кожного дня впіймаєш.
Хаблак не заперечував, судак сподобався йому, та й взагалі хіба може не сподобатись риба на березі, ще й під чарку?
— По продукти в Соснівку їздите? — запитав.
— Рідко, — одізвався Яків, — у нас тут усе є. Крупа, консерва… По хліб та півлітру Лук’ян мотається. Ну, ковбаси ще прихопить, коли зовсім уже риба набридне.
— Як на мене, ніколи б не набридла.
— То їж.
Хаблак виловив з казана чималого підлящика і почав жувати, зиркаючи на Якова. Думав: фото… Завтра слід послати до Одеси його знімок для впізнання. Оті хлопчаки з радгоспного селища мусять впізнати Якова, адже точно підмітили його схожість з Енгібаряном.
Через два — три дні вони матимуть акт упізнання, і тоді можна із спокійною совістю брати Якова з Бубликом. Принаймні підстав для затримання вистачить, а незаперечні докази вбивства Манжули та підготовки вибуху в літаку з’являться в процесі слідства.