Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
Але те, що діється у нас зараз, в останні шість-сім років, за період незалежності та демократизації суспільства... Треба сказати відверто: те, що було привнесено в політику дніпропетровським політичним угрупуванням, - настільки цинізувало політичні критерії, політичні цінності взагалі, настільки гіпертрофувало навіть об'єктивно необхідну частину примусу, що, на жаль, це перейшло всі нормальні межі. Адже цинічне - це коли думаєш одне, говориш - друге, а робиш - третє. І такого, на жаль, було зроблено дуже багато і нинішніми політиками.
Через те я вважаю, що цинізм у політиці, хоч є певною даниною, однак він не повинен домінувати і досягати
Чи у Вас вироблена якась субстанція «самоприборкування», система «гнуздання» себе?
Ні, такої субстанції немає. Хоча проблема є, якщо бути відтвертим. Справді таке є... суворість життя, цинізм політики і жорстокість влади, в якій доводиться працювати, - усе це впливає на душу. Адже влада - хоч-не-хоч, все-таки примус когось до чогось.
Безумовно, це далекувато від таких делікатних, тонких речей, як сонети чи то Шекспіра, чи о Павличка із «Таємниці твого обличчя», класичної музики Мендельсона чи навіть Шостаковича... хоча ні, про Шостаковича не скажеш, що це дуже лірична музика... ну хоча б того ж Дебюссі. Справді, у мене були такі проблеми і доводилося гнуздати себе...
Євгене Кириловичу, а що Ви думаєте з приводу того, що чимало митців тепер «спіймані» на партійні «гачки»?
О, це є цілком ненормальне явище! Талановиті люди, люди творчості, які можуть попередити про біду, дати суспільству знак, куди йти, нони вимушені йти в політику. Це ненормально, тому що цинічна політика просто скористалася їхнім скрутним фінансовим становищем. Людям необхідно просто існувати. І за це їх не можна засуджувати.
Отже, засуджувати потрібно політиків? Виборчий «винахід» політиків - це теж з розряду цинізму?
До певної міри так. Тому, що політики, які інколи здаються самі собі дуже розумними, такими собі політичними Арістотелями, далекоглядними Софоклами, забувають про те, що тільки люди, обдаровані творчим мисленням, можуть робити сплав із життєвої інформації. Вони на рівні підсвідомості, самі не знаючи, як це відбувається, можуть зазирати вперед краще від будь-якого політика. Зазирати майже стовідсотково, потрапляючи навіть у картинки, не кажучи вже про образи, ситуації, розвиток окремих подій. Ми знаємо, скільки передбачив Пушкін чи той же Григорій Сковорода. Звернемося до Арістотеля 2500 років тому. Зараз можна деякі його роботи переглянути, і коли сказати, що це Арістотель, - мало хто повірить. Бо враження таке, нібито наш сучасник аналізує взагалі стосунки «громадянин - держава», стосунки дітей і батьків і т. д.
Тому я хочу сказати, що коли в нашій розтерзаній, зруйнованій державі відбудеться усвідомлення того, що творча інтелігенція, люди, обдаровані творчим мисленням, творчим баченням суспільства, матимуть можливість працювати і бути вільним у своїх роздумах, як Сковорода, і будуть не просто попереджати, а будуть «бити обухом» по голові політиків, заглядаючи наперед, - тоді можна буде сказати, що ми вийшли на стовпову дорогу цивілізації. Поки що ми ходимо
А світова історія довела і підтвердила, що політики майже ніколи не випереджали поезію, не випереджали ідеальних мислителів гуманітарного, літературного напрямку, що багато, дуже багато політичних ідей, навіть політичних доктрин пішли у світ із уст творчих людей.І коли ми дійдемо до того часу, що держава зможе оцінити таких людей, створити для них максимально сприятливі умови, щоб вони могли працювати, - тоді можна буде сказати, що ми в політиці були чогось варті.
А Вам відомо, в яких жалюгідних умовах перебувають нині українські письменники? Як нещадно намагаються їх «скинути» в ринок, «відсікти» від літературного процесу цілковитим ігноруванням з боку держави... Якщо, скажімо, раніше можна було писати «в шухляду», усе ж сподіваючись на щось, то тепер без «поклону» комусь маєтному годі сподіватись на те, що ти колись діждешся взяти до рук бодай цензуровану, але все ж таки свою книжку. Але ж не всі уміють просити «милостиню»...
Звичайно, відомо. Я багато чого знаю... Знаю, що та ж Ліна Костенко має написаних декілька томів. А це ж геніальна поетеса, поетеса-філософ. І вона не може їх нікому віддати до друку, тому що їй нікому довіритись, окрім доньки Оксани. І в державі немає нікого, хто міг би на державному рівні дати гарантію на ці твори. І коли Ліна Василівна ще активно працює... і це все не видано... і творець не бачить свого дитяти, яке потім буде працювати на цілі покоління вперед, - то це трагедія не тільки творця, а й народу, який цього творця породив. Тому якраз зараз саме це - один із постулатів, який політики повинні дуже серйозно «форсувати»: це піклування про талановитих творчих людей.
Я розумію, що Ви в політиці не лише задля майбутнього піклування про інтелігенцію?
Але і задля цього також.
Дякую за розмову.
ЧОТИРИ ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ
Я «привілейована»: знаю їх усіх. Не зблизька. Але й не з кабінету.
ЛЕОНІД КУЧМА
(уривки із повісті «Спічрайтер...»:про те, як, прочитавши в газеті мою замітку, що Києвом «шнурує» автомобіль з іменним номером « МАФИЯ» і постові міліціонери біля Верховної Ради віддають честь його господареві, Кучма дав « джосу» тодішньому міністрові внутрішніх справ Ю. Смірнову - і «МАФИЯ» щезла з київських вулиць).
Улітку 2010 року в центрі столиці знову роз'їжджає авто з номером «МАФИЯ».
...Київ, 2000 рік. 9 травня. Вихідний. Іду із хлібного магазину на вул. Січневого повстання до себе, на Суворова. Це напроти парку Слави. На тротуарі натовп. Президент України Леонід Кучма спілкується з охочими. Переважно літні жінки. Зауважую, що «протоколісти» не «замакіяжили» прищик на лівій щоці Президента. Але так навіть краще - що не напомаджений. Такий, як усі. Можна взяти Президента за лікоть. Ніхто не зупиняє, не відганяє. Я здивувалася.