Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
А така була нагода! Така нагода! Минуло ж тільки два тижніпісля інавгурації Президента України Віктора Януковича.
...А ось і речові докази моєї провини перед владою «розливу»-2010:
Рим, 8 березня 2010 р.
«До уваги вельмишановної Пані Марії МАТІОС,
Заступника Голови Комітету
з Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Від: Проф. Оксана Пахльовська,
зав. Кафедри україністики
Факультету літератури і філософії
Римського університету «Ла Сап'єнца»,
доктор філологічних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту літератури НАН України
Вельмишановна Пані Матіос!
Дякую за офіційне повідомлення про присудження мені Національної премії України імені Тараса Шевченка.
На превеликий жаль, змушена повідомити ,що через об'єктивні обставини не зможу взяти участь у церемонії нагородження. У зв'язку з цим прошу Вашої ласки особисто прийняти за мене цю високу нагороду. Наперед
І прошу сказати кілька слів про символічний аспект цієї нагороди.
Нагорода, що має ім'я Шевченка, - це не так премія, як моральний імператив, вага відповідальності перед вічністю - і сучасністю - цього Поета.
Україна - вкотре!
– знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією.
В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті.
Основна цьому причина: як і в XVII столітті, XIX чи ХХ-му, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи.
Тому в день народження великого поета країни ми насамперед маємо почути його Слово, те Слово, яке Поет, як старозавітний пророк, поставив «на сторожі» нації. До цього нас змушує інтелектуальна чесність.
Поет, якого російська держава боялася так, що заборонила не лише писати, а й малювати, із засланських своїх степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. В тодішній Європі - поряд з Міцкевичам і Байроном, Гайне і Леопарді - Шевченко був одним з найрадикальніших поборників свободи - свободи кожної окремої людини, свободи кожного народу - від Фінляндії до Кавказу, від азійських країн до Молдови, Чехії, Польщі. А свобода - це базова цінність європейської цивілізації.
Шевченко ніколи не пішов на компроміс із владою у сказавши словами царя Давида:
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду...Тому його Голос розхитав фундамент Імперії. Тому його Голос розколював мури в'язниці під назвою СРСР. Ці дві антилюдські системи впали. Поет сьогодні з нами. Але нещадне його бачення сьогоднішнього суспільства:
...Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують.Презирливий його лазерний погляд на український політикум:
Раби, підніжки, грязь Москви...Непримиренний його моральний вирок одержавленому православ'ю:
...І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і миловать не буде: Ми не раби його - ми люде!Тривожне його питання:
...коли Ми діждемося Вашингтона З новим і праведним законом?Ствердна його відповідь:
А діждемось-таки колись.Вергілій українського Пекла, нам з вами Шевченко залишив заповіт:
...будьте люди, Бо лихо вам буде.Лише це дасть нам право на надію:
Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.Вогненна печать Генія на сувої національної Історії:
Борітеся - поборете!P.S. Курсивом виділено текст, прочитаний мною від імені Оксани Пахльовської у Каневі.
9 березня 2010 року відповідно до Указу Президента України № 285/2010 від 4 березня грошова частина кожної Шевченківської премії була зменшена на 30 тисяч гривень порівняно з 2009 роком. На запитання журналістів про причину «урізання» премії заступник глави Адміністрації Президента Г. Герман лагідно порекомендувала українським письменникам жити скромно, «як жив Шевченко». Рекомендацій про обов'язкове заслання для «скромних» не було.
15 березня. 2010 року
Заступнику Глави
Адміністрації Президента України
п. Г.М. ГЕРМАН
Шановна Ганно Миколаївно! Мій лист, а також прохання про робочу зустріч у зручний для Вас час зумовлені винятково прагматичною оцінкою подій 9 березня ц. р., а також бажанням у подальшому не допустити «виникнення проблем» на безпроблемній території.
Я вважаю, що служби нової Адміністрації Президента, які розробляли сценарій участі Президента в церемонії нагородження лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, також у розв'язанні інших питань, пов'язаних із премією, свідомо чи від незнання заподіяли шкоди, а великою мірою - спричинили дискредитацію Президента України в перші два тижні виконання ним своїх конституційних обов'язків.Це неприпустимо з огляду на те, що Шевченківський Комітет асоціюється саме із Президентом України,оскільки є державним органом і має статус спеціального органу при Президентові України.
Гіперболізований, багато в чому зумисне створений суспільний та медійний розголос навколо подій 9 березня в Каневі, на мою думку, є цілком штучним. Особливо стосовно фінансової проблеми, пов'язаної із премією. Така ситуація зумовлена, очевидно, тим, що особи, які консультували Вас чи інших чільних представників Адміністрації Президента, були або некомпетентними, або лукавими, або свідомо мали на меті ввести в оману тих, хто впливає на прийняття рішень Президента України.
Недоречні перестрахування, прямі порушення «основного закону» Шевченківської премії - Положення про премію...» - спричинили напругу середовищі тієї частини української інтелігенції, яка не мала жодного наміру конфронтувати чи робити демарші під час церемонії вручення. Присутність на церемонії М. Андрусяка і не-відмова від премії О. Пахльовської були найбільш переконливими доказами цього.
Жаль, що нова Адміністрація
Це зумовило необдумані, емоційні коментарі із двох сторін стосовно премії та самого Комітету, що, безперечно, не сприяє порозумінню та прийняттю конструктивних рішень в майбутньому.
Вважаю, що на сьогодні ще є всі підстави і можливості дезавуювати рішення про необґрунтоване зменшення фінансової частини премії порівняно з минулим роком, оскільки його биде легко арґументувати громадськості(виключно у рамках чинного законодавства та чинного «Положення про Національну премію...»).
Вважаю за необхідне обговорити з Вами питання подальшої діяльності Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченка, оскільки він був, є і залишатиметься одним із головних чинників формування позитивного іміджу Президента України нарівні із Комітетом з державних премій України у галузі науки і техніки, а також Комітету з державних премій у галузі архітектури та будівництва.
Сподіваюся на Ваше розуміння, оскільки знаю, що Ви щиро дбаєте про імідж Президента України. Але не забувайте, що в Україні є немало громадян, які також не менше думають над тим, як відновлювати зруйноване і будувати мости порозуміння в усій Україні, а не містечково чи регіонально.
З повагою
P.S.
Цей сюжет називається «А ты пиши мне письма мелким почерком»... «дедушке на деревню».
Які вони небезпечно самозаспокоєні й безпечні - «тимчасовими» біля керма влади. Усі до одного!
19 березня 2010 року , на творчому вечорі з нагоди 80-річчя Ліни Василівни Костенко , я передала в руки Оксани Пахльовської не мені належну Шевченківську премію на сцені Українського дому. І знов зацитувала Ліну Василівну: про заблоковану для світу українську культуру.Виявляється, в залі сиділа Ганна Герман.
Капець!
(Із виступу на презентації книжки «Містер і місіс Ю. в країні укрів», Львів, березень, 2006, палац мистецтв Потоцьких. Я розмовляю голосом солодкої Дарусі - тобто я практично не розмовляю вкотре втраченим голосом, проте вся преса чомусь не вимикає мікрофонів):
Я приїхала до Львова відсвяткувати надзвичайну подію мого життя - першу річницю від дня присудження мені Національної премії Украпи імені Тараса Шевченка. Відсвяткувати у тісному колі тих, хто сприяв, щоб про мою скромну працю спершу довідався український читач, а потім цю працю оцінила Українська держава. Я рада, що у моєму випадку вибір держави ідеально збігся зі смаками платників податків, з яких і виплачується грошова винагорода Національної премії.
Маю право сказати, що цей рік я не байдикувала і не слинилася з несказанної радості, а таки працювала, як любив казати мій колишній учитель - світлої пам'яті Михайло Григорович Івасюк, працювала у поті чола, «як бджілка».
Отож, упродовж цього року Бог дав мені здоров'я і ми з «Пірамідою» тричі прийшли до читача, оскільки Бог любить трійцю: з двома цілком новими книжками і з одним перевиданням «Солодкої Дарусі», загальний наклад якої ближчим часом добіжить 50 тисяч. На минулому Форумі видавців у Львові ми презентували психологічний трилер «Щоденник страченої»– цей нещадний розтин людської пристрасті, цю пристрасть у абсолюті, цю психоархеологію потьмареного любов'ю розуму.
Допускаю, що презентована мною сьогодні книжка матиме резонанс, як і всі попередні, і навіть допускаю, зважаючи на особливий львівський менталітет і традиції, бути на певний час депортованою зі Львова за жорсткість оцінок української дійсності, які я запропонувала в новому романі-сатирі (жартую, звичайно). На цей раз я спробувала себе в новому жанрі - жанрі політичної сатири, яка оформилася у гомеричний роман-симфонію «Містер і місіс Ю. в країні укрів».
Я не приховую, що цю книжку написала з великої лютості.Якщо «Солодка Даруся» писалася любов'ю і кров'ю, то «...місіс Ю. » - таки шаленством. По-російськи б сказати, благородной яростью.
Перш, ніж розставити акценти щодо нової книжки, я хочу вдатися до коротких спогадів.
26 грудня 2004 року я зі своїм сином відбули рівно 8 годин у одному із міських судів Києва. Ви зрозуміли правильно. Нас не включили до списків виборців на вибори Президента України. Голосували ми рівно за чверть восьма вечора, і нас цілувала голова дільничної комісії: ми були 25-ми, хто добився цього дня судової справедливості. Абсурд того суду (точніше, двох судів, бо судили нас із сином різні судді) - це розкішний матеріал для котроїсь наступної моєї книжки. На суді я виступала свідком для свого сина і у мене цікавилися нашими взаємовідносинами. На запитання, яким чином наші сімейні стосунки мали би вплинути на факт участі у виборах, суддя, не кліпнувши оком, сказав :«А може, хтось із вас не хотів би, щоб інший із родини голосував». У рішенні суду, яке я подала до дільничної комісії, було три фактичні помилки: місце мого народження, район, область і помилка в адресі. Усі помилки були виправлені й кожна завірена круглою печаткою. Одне слово, на тому рішенні суду, не було де поставити печатку, як па дамі з київської Кільцевої дороги. Суддею був суддя В. Вовк.
Чи має це якийсь стосунок до сьогоднішньої презентації? Має. І безпосередній!
9 березня. 2005 року уперше в історії вручення Національних премій жоден із 9 нових лауреатів не мав змоги висловити у присутності Президента уголос свої думки, ба, навіть подяку за нагороду. Я почувала себе до певної міри ошуканою, бо невідомо з чиєї волі ми залишилися для всієї країни німими і без'язикими (за Шевченком). Моя заготовлена, але так і Невиголошена, промова згодом була видрукувана у пресі. Але зародки тривоги у ній, як я тепер розумію, були недаремними. Вечір вручення найвищої відзнаки держави не транслювало телебачення, жодного з лауреатів не було запрошено до ефіру. Бо ми, ті, що є національно свідомими творцями, виявилися неформатом. Окрім Кобзона і Яна Табачника, і при Кучмі совісний український митець був неформатом для національного інформаційного простору. На жаль, за цей післяреволюційний рік, цей неформат національного, на мою думку, закріпився дуже серйозно. Аби не надовго.
Третій приклад. Десь із півроку тому мені в кабінет на Хрещатик така маленька ящірка-дівчинка принесла светр, який я дала їй зігріватися у «майданних» наметах. Я не знаю, хто вона, звідки, як її звати, я їй не казала повертати светр, але я знаю, що це чиясь дуже совісна дитина. В її очах я побачила тугу.
А тепер уже не питайте, чому я вдалася до політичної сатири.
Бо грають хлопці вар'ята. І я не знаю, чи є на то рада. Поки не пізно.
Книга « Містер і місіс Ю ...» - це моя людська і громадянська реакція на щоденний політичний колапс, на непритомність влади перед загрозою незворотної руйнації народної енергії. Все можна відновити. Навіть нервові закінчення. Але! Усвідомлену, пробуджену розумом енергію народу, яку безсоромно потоптали швидкісні політики, повернути у початкову стадію ближчим часом не є можливим. Мені видається, що саме оцю народну енергію українські постреволюційні політики вирішили блискавично перетворити у найкращий чоловічий одеколон. А найкращий чоловічий одеколон, як каже приказка, - гроші.