Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
А згодом, якщо Ти маєш близьких чи знайомих людей поважного віку, поцікався, мій Читачу, що було з ними в середині минулого сторіччя? І що Твої близькі знають про долі своїх єдинокровних братів в інших частинах України? Зокрема там, де відбуваються події «Солодкої Дарусі» - у гуцульській частині Північної Буковини (територія сучасної Чернівецької області).
На тій землі, де лише у першій половині XX століття мало не двадцять разів мінялася влада?!
Вдумайся, дорогий Читачу,
– На початку XX століття на Буковині продовжувала правити Австро-Угорська монархія;
– тричі за два роки з початку Першої світової війни (1914-1916) на цьому клаптику землі почергово «борюкалися» Російська імперія із смертельно пораненою цісарською короною;
– 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося Буковинське віче з вимогою приєднання української частини Буковини до УНР, а з 7 листопада 1918 року на Буковину знову вернулося Румунське королівство на підставі мирних угод;
– кілька місяців 1919 року генерал Зайдек відповідно до міжнародних угод утримував гуцульську частину Буковини в межах Польщі, й саме тоді на тих землях панував правдивий «безвізовий» режим: люди з Городенки (Галичина) безперешкодно, але з посвідченням особи, ходили через річку-кордон Черемош обробляти свої городи на Буковину;
– 1919 року, після упорядкування кордонів між Польщею і Румунією, такий цивільний «туризм» припинився, щоправда, з поверненням приватної землі її господарям по два боки кордону; а далі - вересень 1939 року: прихід радянської влади в Галичину - масові втечі на «румунську» Буковину переслідуваних галицьких євреїв та українців, що боронилися від перших депортацій; на Буковині далі порядкує королівська Румунія аж до 28 червня 1940 року;
– 2 серпня 1940 року - законодавче підтвердження (сесією Верховної Ради СРСР) приєднання Північної Буковини до СРСР; утворення Чернівецької області УРСР; річне господарювання тут (до 22 червня 1941 р.) радянської влади; на підставі «Угоди між Урядом СРСР і Урядом Німеччини» від 5 вересня 1940 року за синхронних дій НКВД і гестапо - масова депортація на землі Рейху майже 45 тис. буковинських німців, які жили на Буковині з 1781 року, а також депортація 14-15 червня 1941 року 15 тис. буковинців (українців, румунів і т. д.) - політично, національно та «куркульськи» неблагонадійних;
– з 7 липня 1941 року, після здачі Чернівецької області радянськими військами німцям, на Буковину вернулася румунська адміністрація вже в альянсі з гітлерівською Німеччиною, у перші дні добре погостривши «червону косу» на місцевих євреях. До Книги Праведників Світу в єрусалимському меморіалі Катастрофи Яд-ва-Шем занесений адвокат, тодішній мер міста Чернівці Траян Попович – за врятування 1941 року 20 тис. чернівецьких євреїв від депортацій у табори Трансністрії;
– на Буковині урядує румунська
– 1944: знову тимчасове безвладдя, мародерство, поява перших загонів УПА, які рейдували переважним чином із Галичини, другий прихід радянської влади;
– голод у низинних районах Буковини 1947 року, організація колгоспів, набір робочої сили на Донбас, одночасні масштабні репресії і масштабні цивілізаційні перетворення в області - розвиток науки, культури, шкільництва;
– 1991 - незалежна Україна.
А люди при тому народжували, любили, ненавиділи, вбивали, прощали, вмирали, гинули - Жили.
Чи доводиться, дивуватися, що ці люди, люди, яких світова історія перекидала з держави в державу, наче колоду карт із рук у руки, мають ТАКИЙ досвід загартування? Що вони навчені мислити самостійно - не поспіхом, але й не надто радикально: не «по-галицьки», не «по-закарпатськи», а «по-буковинськи»?
Чи слід дивуватися, що вони інші, ніж у решті України?! Інші, бо життя закладало їм у гени вміння розраховувати на самих себе, розвиваючи в собі дар підприємництва, а не батракування;
вчило часто-густо мімікрувати за швидкозмінних умов,
більше мовчати, ніж говорити, культивувати працю, віру і толерантність, носити в собі неубієнне почуття гідності, зокрема й гідності національної, незалежно від національності - і жити!
Жити! За всіх обставин. Бо двічі життя не буває!
Фахові історики в науковому обігу мають такий термін - пограниччя території. Але, очевидно, не лише в медичній, але і в літературі з психології є поняття пограничної людини. Людини, яка живе у стані постійного стресу, нестабільності, й страху за своє життя і життя своїх рідних.
Людини, яка живе на межі пограничної - ласої завжди і для всіх - території, а одночасно живе на пограниччі самої себе - бо не знає, в якій державі вона прокинеться зранку.
І може виявитися так, що Ти, мій дорогий Читачу, з подивом, а може, й певним доважком емоційного шоку дізнаєшся про те, що Твої близькі мають стосунок до подій, описаних у моїй книжці, а Ти, може, є прямим нащадком тих, кого в XX столітті спіткало Велике Лихо репресивної машини. А може бути й таке, що Твоя родина щасливо уникнула будь-якої історичної біди. І хвала за це Долі й Богові!