"Володар Всесвіту"
Шрифт:
Вибравшись до колодязя, Чен перш за все прикрутив вентиль артезіанської труби, щоб знизити рівень води: на зворотному шляху затримуватися не можна. Кришка люка заіржавіла й не відкривалася, але, нарешті, Чен подолав і цю перешкоду. Він виліз з колодязя і навпростець, через дрібний чагарник, подався ліворуч, до автостради.
Ця частина його шляху була майже безпечною: колонізатори навряд чи поткнуться в джунглі вночі, а хижі звірі не такі вже численні й не такі страшні, як декому здається. Тільки й того, що до найближчого партизанського поста доведеться пробігти понад вісім кілометрів.
Та не годився вже старий Чен у скороходи! До зірваного мосту він добрався такий
Біля високого дерева над урвищем Чен зупинився і тихо свиснув.
З хащів негайно почувся відгук — крик нічної ластівки: «ті-ті-дю», «ті-ті-дю», блиснув і зник вогник. А через кілька хвилин Чен-Старший уже сидів поруч свого сина біля гармати.
Вони не бачилися кілька місяців, і тепер, переживаючи радість зустрічі, обмінювалися скупими схвильованими фразами. Але невистачало часу навіть на таку розмову: повідомити базу по радіо, як мав на меті Чен-Старший, не вдалося — по графіку зв'язок з базою буде тільки о шостій ранку.
— Ну, бувай, сину! — Чен підвівся і припасував до пояса гумовий мішок. — Піду.
— Куди?.. На базу?! — вжахнувся Чен-Молодший. — Туди п'ять годин швидкої ходи!.. Зачекай!
З недавнього часу кожному з постів було надано по мотоциклу. Користуватися з цього засобу зв'язку дозволялося тільки у виняткових випадках. Але хіба зараз не винятковий випадок?
На жаль, Чен-Молодший ще не навчився їздити на мотоциклі. Вміє їздити начальник поста, він же й командир гармати. Лишити пост напризволяще начальник не має права. Та все ж йому довелося піти на порушення військової дисципліни: зведення Чена повинно потрапити до штабу негайно.
— Ну, то ж гляди мені, гляди! — в котрий раз повторював командир Ченові-Молодшому. — Не засни!.. Пильнуй!
Мотоцикл витягли із схованки, перевірили балони, поповнили запас бензину, і ось у непролазні хащі, забиваючи різноголосі звуки нічних джунглів, врізався потужний гуркіт мотора.
«Рімба», яка так налякала свого часу Михайла Лимаря, була зовсім не такою безлюдною, як йому здалося. За останні десять-п'ятнадцять років, відколи почалася боротьба проти японських, а згодом і англійських загарбників, у джунглів відвойовувалися все нові й нові ділянки. Спочатку це були тільки крихітні острівці серед безмежного зеленого моря, — притулки для населення та нечисленних партизанів. А пізніше, коли на боротьбу за свою незалежність піднявся увесь народ Малайї, і партизанські загони згуртувалися в єдину Народно-визвольну армію, у джунглях почали виникати справжні висілки, — з невеликими «заводами» по виробництву мін та гранат, ремонтними майстернями, друкарнями, школами, «філіями зв'язку». Численні дороги перетинали «рімбу» в усіх напрямах. Прокласти їх дуже важко, та на побудову доріг виходило майже все населення.
Ось такою дорогою, — не ідеальною, ясна річ, але цілком придатною для пересування, і примчав старий Чен на багажнику мотоцикла до партизанської бази звільненого від окупантів району.
В штабі ще не спали. Головне командування Народно-визвольної армії поставило перед цією групою завдання: захопити Грінхауз. Зараз з цього приводу відбувалася військова нарада.
Великий загадковий маєток у джунглях понад автострадою вже давно викликав підозру у малайських партизанів. Були всі підстави вважати, що там проводяться важливі досліди з метою створення нових засобів масового знищення, — на це вказували тривожні зведення розвідників, яким вдалося влаштуватися на роботу до Харвуда. Але вивідати більш-менш достовірно про напрям досліджень у Грінхаузі не вдавалося.
І тільки інженер
Коли Чен зайшов до штабу, — звичайнісінької бамбукової хижки на палях, — один із командирів саме доповідав, що його загін виконав завдання і, розгромивши Військовий склад противника, захопив кілька десятків касок та понад тисячу казанків середнього розміру.
— Казанки? — Чен засміявся і підійшов до столу. — З якого це часу ти, Дуллах, захопився кухарською справою?.. Цзін лі, товариші!
І хоч це було слово привітання бійців Китайської народної армії, всі, в тому числі й малаєць Дуллах, одностайно відгукнулися:
— Цзін лі, Чен! — адже в Малайї китайців більше, аніж малайців, а приклад великої держави, яка вигнала геть іноземних загарбників, надихав на визвольну боротьбу всі народи Азії.
— Сідай, Чен, — сказав командир з'єднання. — Отже, ти одержав наказ?
— Ні, — Чен глянув на нього стривожено. — Коли надіслано той наказ? Там було щось важливе?
— Учора вранці. Тільки одне слово: «приходь».
— Ну, то нічого, — заспокоївся Чен. — Але на голубів я більш не звіряюсь. Ви одержали всі три мої зведення?
— Так.
— То ось ще одне. Дуже термінове. Від товариша Чеклоу, — Чен простягнув командирові записку.
Усі мовчки, зацікавлено позирали на невеликий клаптик паперу, заповнений дрібними, чіткими рядками. Радист Мі-Ха-Ло розповів багато хорошого про інженера Чеклоу. Те, що інженер потрапив до Грінхауза і зумів розкрити його таємницю, мало для партизанів неабияке значення.
Командир перечитав записку два рази. Сказав після тривалого роздуму:
— Погана справа, товариші. Товариш Чеклоу радить наступати на Грінхауз не пізніше, як сьогодні вночі.
— Це неможливої — рішуче вимовив один із командирів.
— Аж ніяк! — підтримав його другий.
Решта мовчали. Але видно було, що ніхто не схвалює цієї пропозиції: за кілька годин, які лишилися до світанку, не вдасться навіть підтягти військо до Грінхауза.
— А ти як гадаєш, Чен?
Старий сидів, заплющивши очі. Що він мав відповісти?.. йому, інженеру Чеклоу, ще кільком однодумцям у Грінхаузі загрожує велика небезпека, і саме сьогодні вдень, — як сказав інженер. Але наступати необдумано — це значить покласти трупом багатьох людей. Торік була така спроба. Партизанам не вдалося навіть наблизитися до Грінхауза: їх зустрів надзвичайно влучний кулеметний та мінометний вогонь. Інженер Чеклоу з'ясував, що у Харвуда є такий прилад, з допомогою якого можна бачити вночі і чути на багато кілометрів. Прилад зіпсувався, але вже завтра Харвуд його відремонтує, тому треба поспішати… І Чен поспішав.
Він розплющив очі, глянув на годинник і тихо сказав: — Не можна. Навіть коли зовсім перекрити воду, потрібно не менш як годину, щоб до Грінхауза пробралися хоча б сто наших людей. До того ж, я нічого не приготував.
— Отже — завтра вночі. План штурму лишається без змін. Поспішай, Чен, у тебе обмаль часу.
…І знову крізь «рімбу» по вибоїстій дорозі, яка прорізує буйні хащі, немов тунель, на максимальній швидкості мчить потужний трофейний мотоцикл.
Ось він різко загальмував біля урвища. З його багажника встав худорлявий літній китаєць, мовчки потиснув руку водієві і зник у темряві.