Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Я зрозуміла, про що ти говориш, — задумливо сказала Дженнсен. Її голос придбав тривожний відтінок. — Я ніколи не дивилася на події з такого боку.
— Я просто намагаюся допомогти тобі, тому що знаю, як легко зробити помилку, — відповіла Келен.
На пагорбі надовго запанувало мовчання. Дівчина якийсь час спостерігала в темряві за Келен.
— Ти володієш магією. І яку ж помилку ти можеш зробити? — Нарешті порушила Дженнсен тишу.
— Будь-яку.
— Ну наприклад?
— Я одного разу призупинилася на секунду, вбиваючи одну людину, — поглибилася Келен в спогади.
— Але я пам'ятаю, ти
— Іноді найдурніше, що ти можеш зробити — це поспішити. Та, кого я не вбила, була чарівницею. Коли я почала діяти, було вже надто пізно. Через мою помилку вона заволоділа Річардом і далеко відвезла його. Цілий рік я не знала, що з ним. Я була в розпачі, думаючи, що ніколи вже його не побачу, і моє серце розірветься від болю.
— Коли ти знову знайшла його? — Дженнсен здивовано дивилася на неї.
— Не так давно. Ось чому ми тут, в Старому світі — чаклунка привела його сюди. Врешті-решт я знайшла Річарда. Я робила і інші помилки, і кожна з них вела до того, що неприємності множилися і множилися, а один промах тягнув за собою інший. Так було і з Річардом. Він цілком справедливо зауважив: всі ми робимо помилки. Але якщо це хоч скільки небудь в моїх силах, я постараюся втримати тебе від скоєння тих помилкових кроків, яких можна уникнути.
— Як я могла повірити цій людині, Себастьяну? — Промовила Дженнсен, дивлячись кудись вбік, щоби не зустрітися з Келен очима. — через нього була вбита моя мати, а я мало не вбила тебе. Я відчуваю себе такою нерозумною.
— Ти зробила цю помилку не тому, що була надто безтурботна, Дженнсен. Вони обдурили, використали тебе, заманили в підступну пастку, обплутали павутиною брехні. Але врешті-решт ти змогла почати думати самостійно, захотіла поглянути в обличчя правді й довірилася своєму серцю. А це куди важливіше.
Дженнсен кивнула, погоджуючись.
— Як ми назвемо близнюків? — Запитала вона.
Келен не думала, що давати імена близнюкам — вдала ідея, але не хотіла про це говорити.
— Не знаю. А як ти хочеш?
— Я була шокована, коли Бетті настільки раптово до мене повернулася. Ще більше я була вражена, коли побачила її малюків, — Дженнсен важко зітхнула. — Я ніколи не думала, як це не дивно звучить, що у неї можуть народитися діти. І в мене не було часу навіть подумати про імена.
— Ну, чого-чого, а часу в тебе тепер буде предостатньо.
Дженнсен посміхнулася.
— Знаєш, напевно, я зрозуміла, про що говорив Річард, — поділилася вона. — Пам'ятаєш, він розповідав, що вважав свого дідуся чарівником, хоча ніколи не бачив, як той чаклує?
— Так. То про що ти?
— Ну… Ось я не можу бачити магію, і Річард не зробив нічого магічного, принаймні, нічого такого, що я могла б помітити, — вона м'яко розсміялася, найприємнішим сміхом, який коли-небудь чула Келен, повним життя і радості. Це було дуже схоже на те, як сміявся Річард, коли йому було легко на душі: дзвіночок жіночого сміху і рокіт чоловічого, дві ноти однієї радості. — Розумієш, його слова змусили мене повірити, що він чарівник, так само, як і Зедд, — продовжила Дженнсен. — Річард відкрив для мене весь світ. І зовсім не дар був тим чарівництвом, яке він мені показав. З його допомогою я побачила життя в усіх його барвах і вперше повірила в те, що моє життя належить тільки мені і цінне
Келен слухала дівчину і відчувала, що в грудях стає тепліше. Те, чим ділилася з нею Дженнсен, дуже точно описувало її власні відчуття від спілкування з Річардом. Саме він привів Келен до віри в життя і усвідомлення безумовної цінності життя — не для інших, але, що більш важливо, для неї самої.
Деякий час вони сиділи разом, мовчки спостерігаючи за рівниною пустелі, Келен кинула погляд у бік сплячих і помітила, що Річард неспокійно перевертається по ліжку під час сну.
Дженнсен теж звернула увагу на те, як дивно поводиться її брат уві сні.
— Здається, з ним щось не в порядку, — прошепотіла вона зі зростаючою тривогою, присунувшись ближче до старшої подруги.
— Йому сняться кошмари, — констатувала Келен.
Дружині лорда Рала вже вкотре довелося побачити, як її чоловік стискає кулаки уві сні, ніби борючись з якимось невидимим, але грізним і вселяючим страх супротивником.
— Моторошно бачити його таким, — зіщулилась Дженнсен. — Річард деколи такий різний… Коли він спить, він зазвичай виглядає так… загалом, куди більш розумним.
— Немає нічого розумного в нічних кошмарах, — вимовила Келен з тихим смутком.
6
Річард прокинувся, здригнувшись.
Вони повернулися.
Всю ніч йому снився поганий сон. Він, звичайно, не пам'ятав його, як і всі інші сни. Але він не сумнівався, що сон цей був поганим, оскільки після нього залишилася безформна хмара задушливого, невизначеного, божевільного жаху. Річард скинув з себе рештки задушливого кошмару, як сплутану ковдру. Хоча відчувалося, що щось темне все ще шкребеться у обривках сну і намагається потягнути його назад в свій темний світ, Річард знав про примарність снів і без жалю їх відкидав. Зараз він прокинувся, і відчуття жаху швидко почало розсіюватися, як туман під променями жаркого сонця.
Все ж йому треба було прийти в себе.
Найважливішим було те, що вони повернулися. Річард не завжди знав, коли це траплялося, але зараз по поки що незрозумілій йому самому причині він був у цьому впевнений.
Іноді ночами піднімався вітер. Він боровся з Річардом, зривав з нього одяг, метався в його волоссі. На розжареній рівнині обпалюючий вітер не залишав жодного шансу врятуватися від спеки. Він не приносив свіжості, і навіть коли дув з усією силою, був настільки гарячий, що здавалося, облизував тіло язиками полум'я, що вириваються крізь дверцята палаючої печі.
У темряві Річард не відразу відшукав міх з водою. Він спробував пригадати, куди його поклав, але ця думка не могла пробитися крізь купу інших, які наполегливо вимагали уваги, і згадати не вдалося. Нічого. Можна напитися і пізніше.
Келен лежала поруч, повернувшись до нього. Вона зібрала довге волосся у вузол під підборіддям. Вітер висік тонкі сліди зморщок на її щоці. Річард любив просто сидіти і дивитися на її обличчя. Він замилувався дружиною і зараз, хоча деякий час згаяв, перш ніж влаштуватися зручніше. Найдорожче на світі обличчя сяяло в тьмяному світлі зірок. Лорд Рал сидів на краю розкладеного ліжка довго і досить тихо, щоб не потривожити її дихання. Келен міцно спала.