Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Еді! О, Еді, як я рада тебе побачити! — Рвонула вперед Верна, нахиляючись, щоб допомогти старій жінці зійти на землю.
— Я теж страшенно рада тебе бачити, Верна, — посміхнулася чарівниця.
Погляд Верни ковзнув по сидячих у візку людях. Її серце все ще стискалося в поганому передчутті.
— Де Зедд? — Запитала вона, не побачивши старого.
— Він теж втік.
Верна прикрила очі в подячною молитві.
Її очі раптово відчинилися.
— Якщо він втік, тоді де він? — Стривожено запитала Верна.
— Він направляється назад в Замок, в Ейдіндріл, —
— Ми чули.
— Старий збирається відвоювати свій Замок, — з гордістю повідомила Еді.
— Знаючи Зедда, я можу тільки поспівчувати кожному, хто встане у нього на шляху.
— З ним Ріккі.
— Ріккі! Що вона там робить? Я заборонила їй робити це! — Верна усвідомила, наскільки абсурдно це прозвучало. — Ми вирішили, що це безглуздо, що у неї не буде жодного шансу на успіх, і ми лише втратимо її…
— Ріккі — Морд-Сіт. Вони завжди собі на умі, — знизала плечима стара чаклунка.
— Ну, хоча їй і було заборонено соватися в табір Джеганя, зараз я знову бачу тебе і знаю, що Зедд теж втік, — похитала головою Верна. — Загалом, я рада, що ця вперта мене не послухалася.
— Капітан Зіммер теж повертається.
— Капітан Зіммер! — Ахнула аббатиса.
— Так. Він і його люди теж вирішили прийти до нас на допомогу. Вони повернуться під покривом ночі, — Еді обвела рукою оточуючі їх дерева. — Вони знаходилися навколо і охороняли нас. Капітан побоювався, що ворог може зупинити віз і знову захопити нас. Він хотів бути впевненим в нашій безпеці.
У капітана і його людей були спеціальні сигнали, які дозволяли їм пересуватися без небезпеки бути помилково атакованим своїми або Сестрами. Специфіка загону капітана Зіммера полягала в тому, що він діяв далеко від постійного командування. Келен вирішила створити такий підрозділ, надавши його командиру можливість проявляти власну ініціативу. Часом це дратувало, але очікування виправдалися. Люди Зіммера робили більше, ніж хто-небудь міг уявити.
— Зедд хотів, щоб я допомогла цим людям втекти, — Еді багатозначно глянула на молодшу подругу. — Були ще люди, кому ми не змогли допомогти.
Верна оглянула скупчених біля возу змучених і заляканих людей.
— Я можу тільки уявити, що Джеган робить з рештою.
— Ні, — вимовила Еді. — Сумніваюся, що зможеш. — Верна змінила тему на менш страхітливу.
— Джегану вдалося знайти в Башті яку-небудь магічну зброю, яку він міг би застосувати проти нас?
— На щастя, ні. Зедд визволив заклинання, яке знищило всі вкрадені з Замку речі. У центрі їх табору стався страшенний вибух, — Еді закотила очі, наче віддавшись особливо приємному спогаду.
— Як той, що вбив багатьох з них біля Ейдіндріла?
— На жаль, ні, — похитала головою чаклунка. — Але цей теж наніс великі руйнування і вбив кілька важливих персон — навіть, як я вважаю, багатьох Сестер Джегана.
Верна ніколи не думала, що доживе до того дня, коли зрадіє, почувши про смерть Сестер Світу. Цих жінок контролював соноходець, і навіть коли їм пообіцяли свободу, вони занадто боялися повірити тим, хто намагався їх звільнити. Її колишні подруги
Осінена раптової думкою, Верна схопила Еді за рукав мантії.
— Чи могло заклинання Зедда убити Джегана?
Абсолютно білими очима Еді подивилася назад на Кінський проїзд, у бік табору Імперського Ордена.
— Хотілося б почути таку звістку, аббатиса, але по дорозі капітан Зіммер розповів мені, що поки ми вибиралися, глибоко у внутрішній табір міг проникнути підісланий вбивця.
— Вбивця? Хто він? Звідки?
— Ніхто з нас не знає. Він, як і багато інших, прийшов зі Старого світу. Вбивця мав тільки одну мету, яка рухала ним — дістатися до Джегана і вбити його. Він пробрався повз внутрішню охорону, вбив кілька людей і надів форму елітного стражника, щоб змогти добратися до Джеганя. Але стражники якось виявили, що він не з їх числа. Вони порубали цю людину на шматки, перш ніж той зміг наблизитися до імператора. — Еді зітхнула. — Джеган покинув табір, поки його люди не перевірили охорону і не переконалися, що вбивць більше немає. Багато хто з Сестер пішли з ним, забезпечуючи його безпеку. Це сталося приблизно в той час, коли Зедд привів у дію заклинання заходу сонця. Ми не знали, що Джеган покинув табір, але це було для нас тоді не важливо. Зедд вивільнив заклинання, коли воно лежало перед ним на столі. Річ спрацювала при заході сонця.
Верна кивнула. Якусь мить назад вона ще сподівалася…
— Але ви з Зеддом втекли, поки все це відбувалося. Хвала за це Творцеві, — сказала вона.
— В якись момент з'явилася велика кількість людей, що прийшли рятувати нас, — Еді іронічно підняла брову. — Не пригадую, що бачила серед них Творця.
Теплий вітерець розтріпав кучеряве волосся Верни.
— Звичайно, ні, — посміхнулася вона. — Але ти ж зрозуміла, що я мала на увазі.
Цвіркуни в траві продовжували мірно скрекотати. Життя в цю хвилину здавалося більш прекрасним, а їхня ситуація — менш безнадійною.
— Я сподіваюся, Творець також допоможе Зедду і Ріккі повернути Замок.
— Зедд не потребує допомоги Творця, — відгукнулася Еді. — Нам допомогла вибратися інша людина. Чейз — хранитель кордону і старий друг Зедда, Річарда і мене. Чейз змусить охороняючих Замок стражників молити Творця про милосердя.
— Тоді нам залишається тільки чекати того дня, коли Замок Чарівників опиниться в наших руках і Джеган не отримає допомоги в створенні проходів в Д'хару, — підвела підсумок Верна.
Вона помахала рукою, і чотири подружні пари разом з дітьми підійшли ближче.
— Ласкаво просимо в Д'хару, — вітала їх Верна. — Ви будете тут в безпеці.
— Спасибі, що допомогли нам вибратися, — кивнув Еді один з чоловіків. — Мені соромно, що я міг думати про вас такі жахливі речі.
— Вірно. Але я не звинувачую вас, — посміхнулася стара чаклунка, стиснувши його плече своїми тонкими пальцями.
Дівчинка, що приносила в минулий раз повідомлення, смикнула Верну за край сукні.
— Це мої мама і тато. Я розповіла їм, як ви були добрі до мене.
Верна присіла і міцно обійняла дівчинку.