Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Гудкайнд Террі

На напівповерхах з кожного боку розмістилися крамниці. У деяких з них продавалися товари, необхідні мандрівникам. Тут можна було побачити різну випивку і харчі, від м'ясних пирогів до солодощів, від елю до теплого молока. Продавали нічні сорочки. В інших крамницях — стрічки для волосся. Навіть у таку пізню годину багато лавок були відкриті. У палаці завжди залишалися ті, хто працював всю ніч, і вони потребували подібних крамниць. Заклади, в яких пропонували зробити нову зачіску або перефарбувати волосся, або створити

диво з нігтями, закривалися до ранку. Енн була впевнена, що власники таких місць дуже б здивувалися, побачивши її.

Жінка відкашлялася. Вони йшли вниз по широкому коридору, роздивляючись вітрини.

— Звідки ти прийшла?

— О, далеко з півдня. Це дуже-дуже далеко звідси, — Енн невизначено махнула рукою і відчула, який уважний погляд кинула на неї нова знайома. — Там живе моя сестра, і я відвідувала її, — Енн вирішила підкинути ще думку в багаття цікавості сусідки. — Вона радниця лорда Рала з важливих питань.

Брови жінки злетіли вгору.

— Правда? Радниця самого лорда Рала! Яка честь для твоєї родини.

— Так. Ми всі нею дуже пишаємося, — з підкресленою повільністю вимовила Енн.

— А в чому лорд Рал з нею радиться?

— Радиться? Ну, по військових справах, звичайно.

— Жінка? Дає поради лорду Ралу з ведення воєн? — Сусідка відкрила рот.

— Ну так, — наполягала Енн, присуваючись ближче і знижуючи голос. — Вона відьма. Передбачає майбутнє. Дивись, вона написала мені листа і сказала, що я прийду в палац. Хіба не дивно?

— Ну, це легко вгадати, що ти пішла б сюди, — трохи насупилася городянка.

— Так, але вона сказала мені, що я зустріну добру жінку.

— Вона, мабуть, дуже талановита, — нарешті розпливлася в посмішці сусідка.

— О, ти навіть не уявляєш наскільки точно вона пророкує майбутнє, — упиралася Енн в описі достоїнств неіснуючої родички.

— Та ну? А вона сказала що-небудь особливе про твій візит сюди? Що-небудь таке?

— Сказала, звичайно. Як думаєш, правду вона сказала, що я зустріну тут чоловіка?

Очі жінки забігали по коридорах.

— Тут повно чоловіків. Це не здається особливим пророкуванням. Точно, вона повинна була відкрити тобі більше, ніж… ну, я маю на увазі, якщо вона так талановита, та ще й радник лорда Рала…

Енн приклала пальця до нижньої губи, як би щосили намагаючись воскресити в пам'яті всі деталі доленосного передбачення.

— Ти мені нагадала, так, вона сказала… Чи зможу я пригадати… — Енн по свояцьки поклала руку на плече жінки. — Сестра весь час розповідає про моє майбутнє. Вона так багато пише про моє майбутнє, що іноді мені здається, я втрачаю своє життя! Мені часто складно пригадати, що вона писала.

— Ну, будь ласка, згадай, — нетерпляче трясла її жінка. — Це так цікаво.

Енн знову приклала пальця до губи і втупилася на стелю, прикинувшись, що впала в глибоку задуму. Вперше

вона помітила, що стеля майстерно розписана під небо, з хмарами і всім іншим.

— Ну, сестра сказала, що чоловік, якого я зустріну, буде середніх років, — вимовила, нарешті, Енн, довівши цікавість жінки до крайньої точки. Вона знову поклала руку сусідці на плече. — Але дуже помітний. Не такий вже старий і немічний, високий, і навіть дуже високий, з довгим сивим волоссям, які падають на його широкі плечі. Вона сказала, що він буде добре поголений і цілком привабливий, з пронизливими темно-блакитними очима.

— Темно-блакитними очима… ой? Їй! — Захихотіла жінка. — Та він просто красень!

— Ще вона сказала, що коли він дивиться на жінок своїми яструбиними очима, у них починають тремтіти коліна.

— Напевно… — обличчя сусідки залила фарба. — Шкода, що твоя сестра не знає імені цього симпатяги.

— О, звичайно, знає. Якою ж вона була б радницею лорду Ралу, якби не знала таких простих речей.

— Вона сказала його ім'я? Твоя сестра може знати і це?

— А як же інакше, — запевнила її Енн і замовкла, роздивляючись проходячих мимо людей.

Хто заглядав у відкриті лавочки, хто просто балакав, сидячи на лаві.

— Ну? — Запитала жінка. — Яке ім'я передбачила тобі сестра? Ім'я цього незвичайного пана? — Енн задумливо розглядала стелю.

— Щось на «Н», начебто. Найджел або Норріс, якось так. Ні, постій, по-іншому, — Енн клацнула пальцями. — Вона назвала його Натаном.

— Натан, — повторила жінка, дивлячись на Енн так, немов, якби вона не вимовила ім'я, та вирвала б його з язиком. — Натан.

— Так, точно. Натан. Знаєш кого-небудь з таким ім'ям? Натан? Високий хлопець, середніх років, широкоплечий, з довгими білими волоссям і блакитними очима?

Жінка підняла очі до стелі. На цей раз Енн нахилилася, вся в увазі, очікуючи відповіді.

Хтось схопив Енн за плече і змусив зупинитися. Енн і сусідка повернулись.

За ними стояла дуже висока блакитноока дівчина з довгою світлою косою. Вона була одягнена в червону шкіру, а її похмурий вигляд не віщував нічого доброго.

Жінка поруч з Енн зблідла як ванільний пудинг. Рот її відкрився. Енн ледве втрималася, щоб теж не відкрити рот.

— Ми чекали тебе, — вимовила жінка в червоному.

За її спиною стояла дюжина високих чоловіків у чудових шкіряних обладунках, озброєні відполірованими мечами, ножами і списами.

— Ви, мабуть, помилилися…

— Я ніколи не помиляюсь.

Енн ледь діставала до жовтого півмісяця і зірки на животі жінки в червоній шкірі.

— Цього разу ви не праві. Що все це означає? — Невинний тон в голосі Енн танув, як сніжка під променями палючого сонця.

— Чарівник Рал наказав привести тебе.

— Чарівник Рал?

— Саме. Чарівник Натан Рал.