Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Річард встав так само, як кам'яний гігант, перед ним, навпроти того місця, де розташовувався сигнальний маяк, і спрямував свій погляд у тому ж напрямку, куди дивився страж.
Він побачив прохід до перевалу. Далі на захід простягалися ліси, а ще далі низькі, безплідні гори, які вони перетнули.
Він побачив розколину в цих горах.
Очі стража невідривно дивилися на те, що тепер побачив і Річард.
— Добрі духи, — прошепотів він.
— Що там? — Запитала Келен. — Що ти бачиш?
— Стовпи Творіння.
КНИГА
35
Келен, стоячи поруч з Річардом, вдивилася вдалину. З цього місця відкривався вид на захід. Здавалося, вона бачить половину світу. Але того, що бачить чоловік, Келен не розгледіла.
— Я не бачу Стовпів Творіння, — сказала вона.
— Там. Темна низина на землі, — показав їй Річард, зробивши пару кроків вперед, до обриву. Він був куди зіркіший і краще бачив вдалину, ніж Келен. На такій відстані для неї все як би розпливалося в туманному серпанку.
— Ти можеш впізнати їх по ось цих знаках, там і там, — він показав направо, а потім трохи лівіше. — Темні гори вдалині трохи вищі, ніж інші. Це хороший орієнтир.
— Тепер, коли ти показав, я, здається, бачу землю, по якій ми йшли, і впізнаю ці гори.
Було дивно дивитися на місця, по яких вони пройшли нещодавно, з такої висоти. Келен бачила пустелю за горами і, хоча вона не змогла розрізнити деталі жахливого місця, вона здогадалася, що темна низина там — Стовпи Творіння.
— Оуен, як далеко цей перевал від того місця, де ти ховався зі своїми людьми? — Запитав Річард. Чоловік був вражений запитанням.
— Але лорд Рал, я ніколи тут не був. Ніколи не бачив цю статую. Навіть ніколи не підходив близько до неї. Я не зможу відповісти на ваше запитання.
— Немає нічого неможливого, — сказав Річард. — Якщо ти знаєш свій будинок, то дізнаєшся і його околиці — так само, як я зміг подивитися на захід і зрозуміти, де ми йшли. Подивися на ці гори за перевалом, раптом ти побачиш що-небудь знайоме.
Оуен, все ще сумніваючись, піднявся до статуї і подивився на схід. Деякий час він стояв на вітрі, вдивляючись, а потім показав на далеку гору за перевалом.
— Здається, я знаю це місце. — Він був здивований. — Мені знайомий обрис цієї гори. Звідси вона виглядає трохи по іншому, але, думаю, що це те ж місце. — Оуен прикрив очі від вітру і знову подивився на схід. — І он те місце! Я теж знаю його! — Хлопець підбіг до Річарда. — Ти був правий, лорд Рал. Я бачу знайомі мені місця… Я можу сказати, де мій дім, навіть звідси, де я жодного разу не був, — дивлячись удалину, сумно прошепотів Оуен.
Келен ще ніколи не бачила, щоб хто-небудь так сильно дивувався таким простим речам.
— Ну, і як далеко
Оуен обернувся.
— Через те низьке місце і навколо схилу праворуч… — Він знову обернувся до Річарда. — Ми ховаємося в тому місці, де була печатка нашої імперії, куди ніхто не ходить, бо це близько до смерті, до перевалу. Я думаю, це один день швидкої ходьби звідси. — Він раптом заквапився. — Але мої очі можуть помилятися. Я можу бачити те, що хоче бачити мій розум. Це може бути неправдою.
Річард склав на грудях руки і, не звернувши уваги на сумніви Оуена, підійшов до статуї, до того місця, звідки було видно Стовпи Творіння.
Стоячи поруч з ним, Келен хотіла спертися про статую, але завмерла, побачивши, що вітер змів сніг з того місця, де покоївся сигнальний маяк. Вона прибрала залишки снігу, і під ними проступили вирізані в камені слова.
— Річард… подивися-но сюди!
Він обернувся і взявся допомагати їй. Решта зібралися навколо, намагаючись прочитати напис на камені. Кара провела ліктем по плиті, начисто очищаючи від снігу поверхню.
Келен не могла розібрати слова, вибиті на камені. Букви здалися їй знайомими, але вона не знала мови.
— Древнєд'харіанська мова? — Припустила Кара. Річард кивнув на підтвердження її слів, вивчаючи напис.
— Дуже давнє наріччя, — вимовив він, розбираючи букви. — Не просто стародавнє наріччя, але й незнайоме мені. Напевно, тому, що так далеко від Д'Хари.
— Про що говорить напис? — Дженнсен протиснулася між Річардом і Келен. — Ти можеш перевести її?
— Складно розібрати, — пробурмотів Річард. Він відкинув назад волосся, а рукою водив за словами.
Випроставшись, нарешті, він кинув запитливий погляд на Оуена, що стояв біля статуї в очікуванні.
Всі чекали, а Річард знову розглядав слова.
— Я не впевнений, — вимовив він. — Фразеологія незвичайна… — Він глянув на Келен. — Не впевнений. Ніколи не бачив, щоб так писали по древнєд'харіанськи. Я відчуваю, що здогадуюся про те, що тут говориться, але не можу знайти відповідних за змістом слів.
Келен не знала, чи дійсно він не впевнений у перекладі чи не хоче повідомляти його всім.
— Ну, може бути, до тебе прийдуть потрібні слова, — запропонувала вона, даючи йому можливість піти від відповіді, якщо він не хотів говорити зараз.
Але Річард не скористався її пропозицією. Замість цього він постукав пальцем по словами на лівій стороні сигнального маяка.
— Ось ця частина мені зрозуміла. Мені здається, тут щось начебто «Бійтеся порушення кордону цієї імперії…» — Він інстинктивно затиснув рот рукою, здогадавшись про сенс наступних слів. — Не впевнений щодо решти тексту… Схоже на «… бо за цим кордоном зло: ті, хто не можуть бачити».