Вождь справедливих, Лісковацький Ришард

Вождь справедливих

на обложку

Лісковацький Ришард

Шрифт:

— Та й гарно ж у тебе виходить…— зітхнув Ластатий, дивлячись на Гаєвського з таким захватом, наче перед ним був найуславленіший артист.

— Ет, розбираєшся ти! — озвався Ягелло, який, хоч і перебував ще в стані зворушення, відчув-таки легенький укол заздрості. Кінець кінцем, то він, Ягелло, вважався неперевершеним промовцем.

— Цитьте, хлопці, бо все зіпсуєте! — гримнув Богдан.

Але Гаєвський витав уже у високості, над головами товаришів, над лікарняним

ліжком, на якому лежав герой Врубель. Ніякі слова не долинали до Гаєвського.

— Ця Спілка — чималий шмат нашого життя, — по пам’яті промовляв Гаєвський. — Вона розсипалась на порох і знову відроджувалась. Все, що було в нас найкращого, зв’язане із Спілкою Справедливих. Гуртом нам легше було переживати й поразки. І що ж? Ми вирішили, що й надалі будемо разом… зараз я само й хотів би сказати найважливіше. Коротко і ясно. Той, ну… якщо хочеш, стань вождем Справедливих. Дивись, ось сюди я кладу цей документ. Увага, хлопці. Перші слова нашого документа звучать: «Казик Врубель — вождь Спілки Справедливих».

— Дуже добре…— усміхається лікар. — Щодо мене, то я цілком схвалюю цей вибір. Ллє ви повинні вже дати вождеві спокій.

— Що вам спало на думку? — шепоче Казик, у якого зволожились очі. — До чого тут я… навіщо ви? Адже з мене ніякої користі не матимете.

Але Справедливі вже не чують цих слів. Лікар рішуче попросив хлопців з палати.

Вони йдуть, усміхаючись, голосно тупаючи підборами по сходах, забувши, що в лікарні треба дотримуватись тиші.

Перед лікарнею вони зустрічають гвардію капітана Антося. Антося ця зустріч захопила зненацька. Заклавши руки в кишені, він намагається усміхнутись, але усмішка виходить якась бліда.

— А ви чого тут? — вигукує Адам. — Може, мученицький стовп принесли? Кого ви сьогодні хочете спалити на вогнищі?

— А де ви кропиву залишили? — Голос Качура аж дзвенить від обурення. — Сорому у вас немає. Ви до Казика?

— Казика можуть відвідувати тільки порядні люди, — рішуче заявляє Богдан. — Герой не буде розмовляти зі своїми колишніми мучителями. Герой плювати хотів на банду капітана Антося.

І Богдан, заміняючи Казика, сплюнув убік, щоб у такий спосіб продемонструвати свою зневагу до ворогів.

Антось опустив голову й переступав з ноги на ногу, ніби йому муляли тісні черевики. Нарешті кашлянув раз, другий, набрав повні груди повітря й випалив одним духом:

— Забудьте ви вже про кропиву! Ми тепер від сорому не знаєємо, куди дітися. Поговоримо з Казиком, він великодушний… побачите, він махне на це рукою. А нас пустять у лікарню?

— Може, і

пустять, — сміється Богдан і раптом пускається в дикий танок. Світ знову став прекрасним. Хлопці оточили Богдана тісним колом і плескають у долоні.

Все це відбувається на дорозі, що веде до лікарні. На дорозі, обсадженій шпалерами червоних квітів. Такі ж квіти несе маленька дівчинка. Такі ж квіти несе усміхнена жінка. Вони йдуть до лікарні. Мати і врятована донька. Йдуть відвідати вождя Справедливих.

ПОВІСТЬ

Для середнього шкільного віку

ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА»

КИЇВ 1977

И (Пол)

Л63

Герої цієї повісті популярного сучасного польського письменника Ришарда Лісковацького — хлопці, які об’єдналися в Спілку Справедливих. Вони допомагають один одному, бо їхній девіз: «Всі за одного, один за всіх». У випробуваннях міцніє їхня дружба, загартовуються характери.

Переклад з польської Юрія Попсуєнка

Малюнки Геннадія Кузнецова

Перекладено за виданням:

Ryszard Liskowacki.

W'odz Sprawiedliwych.

Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1969

70803—164

М206(04)—77

150—77

Рышард Лисковацкий

Вождь Справедливых

ПОВЕСТЬ