Як ми говоримо
Шрифт:
Значення «допомогти непритомному» передається висловами: "приводити до пам'яті" («Коли його привели до пам'яті, він був блідий, мов труп». – І. Франко), "приводити до притомності" («Скількись шклянок холодної води, висипаної йому на голову, привели його до притомності». – А. Кримський), "очутити" «Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою», – Б. Грінченко), "опритомнювати", "опритомнити" («Панно Федоренко!..» – Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її». – О. Кобилянська),
У нашій мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а через незнання багатства своєї мови
Словом, одним словом, одно слово
Іменник "слово" в орудному відмінку чи в називному з числівником один або без нього – раз у раз трапляється в живій мові й на письмі, де він виконує граматичну функцію вставного слова: «Тепер у нас і Лора почала учитись, одним словом, ціла школа!» (Леся Українка); («Словом, Тверський бульвар, вісімнадцять – то була наша справжня альма–матер у час війни» (Ю. Смолич); «Одно слово, електрика міцно ввійшла в побут селян, і вони користуються нею на всі сто» («Радянська Україна»).
Отже, маємо аж три варіанти вставного слова, де кожний із них означає те саме, що й інші, тому хоч–не–хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або, обравши один, відмовитись від інших?
Чи не найхарактернішим із них, із погляду популярності в народному мовленні, є вислів одно слово? Мабуть, що так, бо саме його звичайно чуємо з живих уст, приміром: «Одно слово, як то кажуть, коли не коваль, то й рук не погань!» Саме словом, механічно перенесено з російської на український ґрунт, і навряд чи є потреба послугуватись ним, коли є змога брати потрібне з українських народних джерел.
Справа, діло, річ
Дехто вважає, що слова "справа" й "діло" – тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово "діло": «Він знається на своїй справі», «Він – майстер своєї справи».
Справді, бувають випадки, коли ці два слова – тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі»; «Я прийшов до вас із таким ділом» або «Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)». Але в перших двох фразах треба було сказати: «знається на своєму ділі», «майстер свого діла», – бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я); «… він робить справу величезної державної ваги…» (Григорій Тютюнник); «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (І. Нечуй–Левицький); «Діла незабутні дідів наших» (Т. Шевченко); «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).
Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: «Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович – це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років». Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: «А ось Святослав Всеволодович – це вже інша річ…» Негаразд надруковано в одній районній газеті: «Справа в тім, що так виконувати роботу не можна», – бо тут слід було висловитись так: «Річ у тім, що так…»
Слово "річ", як відповідник
Відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что…» по–українському треба казати: «У чому річ?», «Річ у тім, (тому), що…», а не «В чому справа?», «Справа в тім, що…».
Аналогічно до російського вислову "не отдавать себе отчета" іноді помилково кажуть: «Не здавати собі відчиту». Тут саме треба вживати слова "справа": "не здавати собі справи" («Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться». – Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, – не усвідомлювати: «Він не всвідомлював, що каже».
Можна сказати "до речі" й "до діла" відповідно до російського слова "кстати": «Не війтова дочка, а до речі говорить» (М. Номис); «Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу» (Ю. Смолич).
Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити
Часто чуємо з уст і читаємо: «Він опинився в безвихідному становищі»; «Вона не бачила виходу з цього становища»; «Він вийшов зі скрутного становища».
Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: «Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний» (К. Гордієнко); «Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову» (Т. Шевченко); «Мною не турбуйтеся: я собі дам раду» (М. Коцюбинський); «Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван» (із живих уст). Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: «опинився в безпорадному становищі (стані)», «не бачила ради в цьому становищі», «дав собі раду в скрутному становищі» чи «зарадив собі в скруті».
Талан і талант
«Автор не без талану, але йому не вистачає ще життєвого досвіду й уміння організувати набуті спостереження», – читаємо в критичній статті й саме тому, що в ній мовиться про письменника та його здібності, бачимо помилку: треба було написати – таланту. Слово "талан" має значення «доля» («На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе – сили, талан свій, життя». – С. Скляренко), «щастя» («Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!» – Т. Шевченко), «удача» («А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану». – О. Стороженко).
Талант – це «природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва»: «Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби» (В. Еллан).
Коли в людини нема таланту, то кажуть: "людина неталановита", а не "безталанна", як часом помилково пишуть і мовлять. "Безталанний" – це «нещасний, знедолений»: «А ти, моя Україно, безталанна вдово» (Т. Шевченко); «Мої безталанні діти» (О. Стороженко).
Танець і танок