Як ми говоримо
Шрифт:
Тривкий і тривалий
Триваладружба чи тривка? Вогнетривкацегла чи вогнетривала? – постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалийозначає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: «Знову настала тривала мовчанка» (В. Собко). Прикметник тривкийозначає «міцний, сталий, такий, що не піддається змінам»: «Як буде мур готовий,
Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла – тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.
Чисельний і численний, багаточисельний
Прикметники чисельнийі численнийчасто плутають, ставлячи їх не там, де треба: «Цього разу збори були чисельні», «Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця».
Прикметник чисельнийуказує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливістьтощо. Прикметник численнийозначає «наявний у великій кількості»: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі» (А. Шиян); «Почалася система численних гірських хребтів» (О. Гончар); «… численні тріщини в'юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил» (І. Вільде).
Отже, в двох перших фразах треба було написати: «збори були численні», «велика чисельна різниця».
Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: «Мітинг був багаточисельний». Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: «Мітинг був численний». Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.
ДІЄСЛОВА
Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути
Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення — е ш( – єш), — иш( – їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш,
Дієслово бутимає в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка–Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я – учень V класу, ти мені – родич, він тобі – товариш, – залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єсий третьої особи множини суть– архаїчні. Форма сутьтрапляється в південно–західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).
Давноминулий час і описова форма з словами було, бувало
В українській мові є два минулі часи – минулий і давноминулий. Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись: читав цю книжку; давноминулий час, який твориться з форм минулого часу відмінюваного дієслова й допоміжного дієслова бути, означає, що одна минула дія відбулась раніше від другої: «я читав був цю книжку, та забув її зміст»; «дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, і заборонив» (Марко Вовчок). Цією складеною формою давноминулого часу користуються й тоді, коли треба показати минулу перервану дію: «Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези» (Леся Українка).
На минулий час указують також частки було, бувало: «А ще, було, як намалює що–небудь та підпише… що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю» (Леся Українка).
Варто нагадати, що слів було, було бчасто вживають у розумінні слід було, слід би було: «Було тобі, моя мати, цих брів не давати, та було тобі, моя мати, щастя й долю дати» (народна пісня); «Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я – нелюба» (народна пісня).
Наказовий спосіб
Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2–ї особи однини й множини, як російська, – читайі читайте, робиі робіть, а ще й форму 1–ї особи множини – читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читатьабо формою доконаного виду майбутнього часу дієслова – прочтём.