Як ми говоримо
Шрифт:
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.
Домовлятися й умовлятися
Останнім часом із нашої усної й писемної мови майже зникло дієслово вмовлятись, поступившися скрізь перед дієсловом домовлятися: «Я домовлюся з лектором про початок лекції»; «Вони домовлялися про нову зустріч».
Дієслово вмовлятись означає «говорити з кимось, виставляючи якусь умову»: «Дід з чортом, умовлячись, пішли поруч, як товариші» (О. Стороженко); «То було не те місце,
Не треба забувати й про інші синоніми цих дієслів: годитися, що є синонімом до вмовлятися («Годись на рік». – Марко Вовчок), єднати, що є відповідником російського рядить («Чого в'янеш, моя доню? – стара не спитала, за сивого, багатого тихенько єднала». – Т. Шевченко), договоритися, що є тотожним дієслову домовитися («Договорилась вона так, щоб мені очі зав'язати, і вона мене вела». – Казка).
Отож, у перших двох фразах треба було написати дієслово вмовитися: «Я вмовлюся», «Вони вмовлялися».
Дорівнювати й рівнятися
«Два та один рівняється трьом», – помилково кажуть інколи, забуваючи, що дієслово рівнятись має в українській мові інше значення, ніж те, що йому в цій фразі надають. Рівнятися – значить «уподібнюватися, триматись одної лінії в ряді»: «Ні, Мессіє, я не рівняюся до тебе, ні!» (Леся Українка); «Рівняйся на правофлангового!» (військова команда). Дієслово дорівнювати означає «бути рівнозначним, становити щось»: «Дія дорівнює протидії» (фізичне явище). Отож, у наведеній помилковій фразі треба було написати: «Один та два дорівнює трьом».
Жити–бути, жити собі, жити–поживати
«Жив–був дід та баба», – чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: «Жил–был старик со старухой»; українська народна казка з діда–прадіда починалась висловом жити собі: «Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба» (казка) або жити–поживати: «Жив–поживав козак заможний Клим» (Л. Глібов).
Вислів жити–бути трапляється в художній літературі («Жила–була в гаю сорока». – Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.
Забивати, бити, збивати, зчиняти, здіймати, зняти
«У селі забили тривогу»; «В артілі забили сполох», – читаємо в сучасних оповіданнях, і нам ясно, що краще було б авторам підшукати інші дієслова замість забити, що має багато значень. Ми звикли чути його в розумінні «міцно затулити» («Забили вікна й двері»), «засмітити» («Щось забило відтулину»),«забуртувати, захарастити» («Забило снігом дорогу»), «знищити» («Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу»),«пригнітити побоями» («Так забили того хлопчину–сироту, що він тепер усього боїться»). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забити памороки.
Коли йдеться про тривогу, сполох, бучу, крик, гамір тощо, тоді більше до речі будуть дієслова: бити («Федір Гичка б'є тривогу, калатає в рейку–дзвін!..» – С. Олійник; «Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін». – Ю. Смолич),
Заводити, накручувати
«Заведи годинника, щоб не спинився», – чуємо зрідка від тих, хто забув, що по–українському дієслово заводити має інші значення, ніж те, що треба тут: «Завів його на таку кручу, що страшно й глянути вниз» (Марко Вовчок); «Завели собі деяку городину» (казка); «Без мене не знаєш, як і взяться, як і пісню завести» (О. Стороженко); «А де ж ненька старенька? Чому не заводить, не голосить по покійнику?» (І. Франко). А коли дають рух якомусь механізму, що має пружину, то тут – накручують: «До старовинного годинника підійшов він і взявсь накручувать» (переклад М. Рильського); «Шелемаха накрутив грамофон» (М. Трублаїні).
Від дієслова накручувати походить іменник накрут – відповідник до російського іменника завод: «накрут годинника – на 24 години».
Коли мовиться про складні механізми, що діють не через накрут пружини, дієслово накручувати не підходить; замість нього слід тоді послугуватись іншими словами, наприклад, пускати (пустити): «Пустити зразу аж три трактори» (з живих уст).
Заживати, гоїтися, загоїтися
Дієсловом заживати часом користуються не з його значенням: «Два поранення ніби зажили», «Рани мої зажили». Але українська класична література й народне мовлення надавали дієслову заживати іншого значення: «Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки» (Ганна Барвінок); «Ой не знав козак, ой не знав Супрун, як славоньки зажити» (історична дума); «Годі тобі віку мого заживати» (з живих уст).
Коли мовиться про рани й виразки, тоді треба вдаватись до дієслів гоїтися, загоюватися: «І рана гоїться ясна, пекуча, давня…» (В. Сосюра); «Рани від опіків на руках і ногах гоїлись» (В. Гжицький); «Загоїться, поки весілля скоїться» (М. Номис); «Його рана швидко загоїлась» (А. Шиян).
Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чимось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися за щось
Відповідно до російського дієслова заниматься в нас часто кажуть займатися, вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна відомі українські вислови, наприклад: «займатись пасічництвом», замість пасічникувати; «займатися вчителюванням», замість учителювати; «займатися столяруванням», замість столярувати.
Основне значення дієслова займатися – «починати горіти, спалахувати»: «І в той час скирти і клуня зайнялися» (Т. Шевченко). Значення цього дієслова часом поширювали, вживаючи стосовно навчання: «Революцією я тоді не займався, проте зовсім темним не був, читав різні книжки…» (Ю. Яновський).
Є багато висловів, які можуть заміняти дієслово займатися: жити з чогось або чимось («І дід, і батько його жили з кравецтва». – З живих уст; «Він живе хліборобством». – Б. Грінченко), трудитися чимось («У нас тут усі трудяться гончарством». – Із живих уст), робити щось («Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити». – І. Котляревський).