Як ми говоримо
Шрифт:
Із цих прикладів випливає, що й у трьох перших фразах слід було сказати: «Коли будували (або – Будуючи) клуб, ми застосували»; «Коли є бажання (або Бажаючи), цього можна досягти»; «за всіх обставин».
СПОЛУЧНИКИ
Аби, щоб (щоби), жеб (жеби)
Сполучник абизвичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як–би.
У сучасній українській літературній мові сполучника абивживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово абистоїть не на своєму місці: «Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «…щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!»
Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб( щоби) сполучник жеб( жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови ( zeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.
Варто, тільки, тільки–но, як тільки
Інколи доводиться чути з уст і бачити на письмі вислови на кшталт: «Варто мені взятися за роботу, як він одразу ж кличе мене до себе»; «Варто мені лягти, як миттю засинаю». В обох цих фразах слово варто, вжите в значенні прислівника, стоїть не до речі, його механічно перенесено з російських висловів «стоит мне взяться за работу», «стоит мне лечь». По–українському в таких випадках слід сказати: «Тільки (або - тільки–но, як тільки) візьмусь за роботу, він одразу кличе мене до себе»; «Тільки (або - тільки–но, як тільки) ляжу, миттю засинаю».
Слово вартокажемо тоді, коли хочемо висловити, що слід або не слід щось робити, що є в цьому потреба чи рація: «І справді варто було б попливти човном» (І. Нечуй–Левицький); «То видно, ще не варто над ним і сумувать» (Леся Українка); «Варто щось попоїсти» (Б. Грінченко) .
І - й - та
Між словами в реченні й між реченнями ми часто вживаємо сполучників іта й. Українська мова - милозвучна й тому пильнує, щоб не скупчувалось поряд кілька голосних або кілька приголосних. Для того, щоб ці звуки гармонійно чергувались, є в українській граматиці правило чергування, за яким звук ічергується з йна початку слів ( він іде, вона йде), а також коли ці звуки виконують функцію сполучника. На жаль, іноді забувають про це правило й пишуть: «Вона і він» замість - «Вона й він». Письменники, що дбають за високий рівень мовної культури в своїх творах, послідовно додержуються цього правила й ставлять сполучник і, якщо попереднє слово кінчилось на приголосну («Я прокинувся через те, що поїзд сіпонув і раптом пішов швидко».
– Ю. Смолич), та сполучник й, коли наприкінці попереднього слова стоїть голосна («Хоча сам він обертався повільно, проте робота в його руках якось ішла сама собою, швидко й до ладу» (О. Гончар).
Якщо між сполучниками іта йнема ніякої значеннєвої різниці, то сполучник таможе бути в значенні і(«Тільки він та вона, та старий, та стара…» - Дитяча
– Дума). Коли вживати сполучника тав значенні і, а коли ставити сполучник і– це питання здебільшого суто стилістичне: якщо в реченні вже є і, тоді для стилістичної різноманітності може прислужитися сполучник та: «Вона й її мати та багато інших людей знали про це»; «Батько наказав мені та його братові полагодити повітку». Сполучником тав значенні іпоєднуються також близько споріднені поняття, стани й явища, а крім того, стани й явища, одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим, стани й явища, які чергуються: «батько та мати», «ходить та плаче», «сміється та плаче», «блискає та гримить», «кажуть та пишуть» і т. ін. Нема також ніякої значеннєвої різниці між словом алей сполучником тав значенні але отож, коли ставити те чи те слово - це питання лише стилю.
Як би не - хоч би як, який би не - хоч би який
Часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни(«А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь»), какой бы ни(«Какой бы ни был результат, а работать нужно») й кажуть та пишуть: «Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того»; «Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас». Таке калькування російських, висловів інколи навіть не дозволяє гаразд зрозуміти фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: «Без освіти нічого не осягнеш, якщо того не хотів». Щоб такої плутанини не було, треба висловлюватись правильно по–українському: «Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів»; «Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас». Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступатись: «Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець» (Л. Глібов).
Так само російському вислову что бы нивідповідає і український хоч би що(«Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак…» - М. Чабанівський); так само й російським висловам кто бы ни, где бы нивідповідають українські хоч хто, хоч де(«Хоч хто казатиме, - не слухайсь»; «Хоч де будеш, то я тебе знайду».
– Словник Б. Грінченка).
ЧАСТКИ
Ж, же, а, бо, но
Частка ж (або, якщо попереднє слово кінчається на приголосну, же) в одних випадках відповідає російській частці же як ось, приміром, у приказці: «За моє жито мене ж і бито», в інших – ні. Скажім, у фразі «Та ти ж сам бачив» частка ж більше відповідає російському слову ведь: «Да ведь ты сам видел». Бувають випадки, коли в українській фразі краще поставити сполучник а, хоч у відповідній російській фразі стоїть частка же: «Братья работали, я же сидел» – «Брати Працювали, а я сидів».
Частка ж (же) часто надає фразі підсильного пояснювального (або виправдувального) характеру: «Я ж не хотів цього»; «Я ж не думав, що так воно обернеться», – хоч ліпше «Та я не хотів…»; «Та я не думав…».
Інколи російській частці же відповідає українське бо: «Та йди–бо сюди!»; «Та годі–бо тобі!», – або частка но: «Сядь–но та розкажи»,
Лише, тільки, лиш, лишень
Дехто з сучасних журналістів і молодих письменників так уподобав слово лише, що забув про близьке тільки і, нехтуючи навіть стилістичні вимоги, раз у раз тулить це лише, як в оцій фразі: «Він помітив їх лише тоді, як вони вибігли на узлісся; лише в одного з них теліпався за спиною автомат».