Яром–Долиною…
Шрифт:
Ганна ще не знала, що вже вона вдова, але серце її чуло біду для себе та своєї родини. Стояла вона й дивилася вдалину, а серце віщувало: більше не побачить вона
Закривидорожиха стояла і чекала на сина… Та не знала вона того, що їде син додому поранений, але живий, та ще й везе невісточку Галю. Не відала вона, що з цією невісткою—грішницею не схоче вінчати Андрія канівський піп, але все одно житимуть вони щасливо й довго і матимуть дітей та онуків багато…
Сидітиме Галя у світлиці, згадуватиме свої дві бусурманські неволі, згадуватиме жіночий монастир і, дивлячись на своїх дітей, співатиме пісні,які сама ж і придумала. А пісні придумувати — то теж гріх… Та все одно Галя гріха не боятиметься… І казатимуть через багато літ люди, що то вона й склала оту пісню про те, як на горі женці жнуть, а попід горою, яром—долиною козаки йдуть. Казатимуть, що то вона придумала
А все, що є далі в тій пісні, то це вже придумали інші люди.
Над Трубежем стоятиме Ганя—Бібігуль і, поклавши руку на живіт, чекатиме на свого коханого чоловіка Яремка. Ой, як багато хотілося їй йому розповісти, ой, як довго б дивилася вона в його добрі очі…
А хвилі Трубежу—Трубайка плинуть—плинуть у Дніпро, а Дніпро — в далекий світ, у Чорне море…
1987.