Із Росії з любов'ю
Шрифт:
— Вона знепритомніла,— повідомив він. — Зараз їй краще. Ліжка були застелені, тож вона заснула на верхній полиці. Трохи забагато всякого такого для дівчини, хіба не так, приятелю? Га?
Бонд кивнув у відповідь. Тоді ввійшов до купе. Біла рука звисала з-під соболиної шубки. Бонд примостив її під полу шубки, і його вразило те, яка вона холодна. Від Тетяни не долинало жодного звуку. Певне, краще дати їй цілковитий спокій, подумав Бонд і по-котячому безгучно вийшов у коридор.
Неш блимнув на нього безвиразними очима.
— Гадаю, нам слід лаштуватись на ніч. Я маю книжку. — Він показав її. — «Війна і мир».
— Так, а чому я не бачу його у вас?
— На жаль, свій «люгер» я залишив удома. — Неш вибачався всім своїм виглядом. — Для такої роботи він завеликий.
— Гаразд,— непевно мовив Бонд. — Візьміть мій. Заходьте. Бонд спершу зачинив за ними двері, а потім дістав «Беретту» і передав її Нешу.
— Вісім набоїв,—тихо пояснив він,— напівавтоматичний. Стоїть на запобіжнику.
Неш узяв пістолет і, професійно зваживши його в руці, поклацав туди-сюди запобіжником. Бонд терпіти не міг, коли хтось торкався його пістолета, без якого він почував себе наче голим. Тож грубувато сказав:
— Трохи залегкий, але вбиває справно, якщо послати кулю в належне місце. Неш кивнув. Тоді примостився біля вікна на краю нижнього диванчика.
— Я сидітиму в цьому кутку,— прошепотів він. — Добрий сектор обстрілу. — І поклав на коліна свою грубу книжку.
Бонд зняв піджак, краватку і поклав їх на постіль поруч себе. Потім відкинувся на подушки і примостив ноги на чемоданчик із «Спектром», що стояв на підлозі поряд з «дипломатом». Він узяв свого Амблера і, зручно влаштувавшись, спробував читати, та через кілька сторінок відчув, що не може зосередитись на тексті, бо надто стомлений. Отож поклав книжку на коліна й заплющив очі. Чи міг він дозволити собі отак заснути? Чи існують ще якісь запобіжні засоби, до яких вони не вдалися?
Клинці! Бонд намацав їх у кишені піджака, вислизнув з ліжка і, ставши навколішки, щосили загнав їх під обидві двері. Потім знову зручно вмостився і вимкнув маленький світильник для читання. .фіолетове око нічника затишно світило згори.
— Дякую, приятелю,— тихо мовив капітан Неш. Поїзд із стогоном увігнався в тунель.
Розділ 26
Смертельний зашморг
Легкий удар у кісточку збудив Бонда. Він якийсь час сидів нерухомо. Його відчуття запрацювали на повну потужність, як це буває у тварин в мить небезпеки.
Здавалося, нічого не змінилось. Довкола були ті ж самі звуки: ритмічне металічне постукування коліс на стиках, заколисливе порипування дерев'яних частин вагона, тихий дзенькіт шафки над умивальником, де хилиталася погано закріплена в затискачі склянка для полоскання рота. Що ж тоді збудило його? Мерехтливе око нічника кидало вниз свій м'який оксамитовий погляд. З верхньої полиці не долинало жодного звуку. Капітан Неш сидів біля вікна. Місячне сяйво, що просотувалося до купе з-під жалюзі, висвітлювало білі береги на розвороті книжки, яку він тримав на колінах. Неш зосереджено вдивлявся в Бонда. Джеймс
— Даруйте, що турбую вас, приятелю. Але у мене є настрій побалакати з вами.
У голосі його звучало щось нове. Що саме? Бонд спроквола спустив ноги на підлогу і випростався. До купе, наче ще один пасажир, ввійшла небезпека.
— Гаразд,— спокійно відповів Бонд, розмірковуючи над тим, чого раптом ті кілька слів пустили йому по спині дрібних мурах? Чи справді він уловив у голосі Неша владні нотки? Бондові спало на думку, що Неш міг раптом збожеволіти. Тож його інстинктивне чуття щодо цього чоловіка не схибило. Проблема тепер перемістилася в іншу площину: як позбутися Неша на найближчій станції. Куди вони прибувають? Коли буде кордон?
Бонд підніс до очей зап'ястка, аби побачити, котра година, фіолетове світло забивало фосфорні цифри. Тоді Бонд звернув обличчя до смужки місячного сяйва.
Звідти, де сидів Неш, щось клацнуло. Бонд відчув несамовитий удар по зап'ястку, в обличчя йому вп'ялися дрібні скалки скла, а руку щось відкинуло назад до дверей. Чи, бува, не перебито зап'ясток? Він зігнув пальці на обвислій руці. Вони рухалися. Розгорнута книжка так само лежала в Неша на колінах, проте з отвору між її корінцем і сторінками здіймалася тонка струминка диму. В купе відчувався слабкий запах феєрверку. В роті у Бонда пересохла слина, ніби він проковтнув галун.
Отже, він утрапив до пастки, і замок заклацнувся. Капітана прислала Москва, а не М., і агент МДБ з купе номер дев'ять був вигадкою. Бонд не тільки віддав свою зброю ворогові, а ще й загнав під двері клинці, щоб Неш міг почуватися в більшій безпеці.
Тим часом Неш заговорив, і тепер це був не шепіт, а гучний голос, з якого зникли улесливі нотки. Натомість у ньому бриніла впевненість.
— Ця маленька демонстрація звільнить нас від великої суперечки, приятелю. Я доволі вправний з цією торбою фокусів. У ній десять куль дум-дум двадцять п'ятого калібру. Стріляє з допомогою електричної батареї. Треба визнати, що росіяни винахідливі хлопці щодо таких речей. Дуже погано, приятелю, що ваші книжки призначаються лише для читання.
— Бога ради, не називайте мене приятелем. —Хоча Бондові треба було багато над чим замислитись, саме це слово викликало першу реакцію на страшну катастрофу. Це нагадувало реакцію потерпілого у палаючому будинку, коли він з усього свого майна хапає непотрібну річ, яка першою трапилася під руку, аби порятувати її від полум'я.
— Вибачай, приятелю. Таку вже маю звичку. Маленька спроба бути бісовим джентльменом. Як і оця одежа. Все з гардеробного відділу. Вони вважали, що це мені допоможе. І таки допомогло, чи не так? Та повернімося, приятелю, до нашої справи. Сподіваюсь, тобі цікаво дізнатися, що за цим всім криється? Залюбки розповім тобі. У нас залишається ще десь хвилин із тридцять перед тим, як ти маєш піти з цього світу. Розповісти знаменитому містерові Бонду із служби розвідки, який він клятий дурень,— це для мене неабияка втіха. Бачиш, приятелю, ти вже не такий вправний, як про себе думаєш. Ти — лише напхана лайном лялька, і мені доручено витрусити з тебе тирсу. — Голос Неша залишався рівний, і фрази, що їх він вимовляв наче знехотя, волочилися на мертвій ноті.