"З вершин і низин" (1887)

Франко Иван Яковлевич

– Ні не сказу,

– Ну, пам'ятай! А скажеш - відберуть.

Чи так?

– А так, - рік хлопець. І пішли.

Пройшло чимало літ від того дня.

Далеко над сподівання дітей

Тяжкою вийшла й довгою дорога

До сонячних палат. І трави й ниви,

І небо, й сонце - все, усе змінилось

У хлопчика в очах. Лиш не змінилась

Подруга та, провідниця його.

Щебетання її, веселе, любе,

І усміх, і надія невгасима -

Се та жива струя, що в'яже

в серці

День нинішній з вчорашнім і грядущим.

І ціль їх не змінилась за той час,

Лиш виросла, розвилась, роз'яснилась.

І ось великим шляхом многолюдним

Посеред тиску, свару й товкітні

Ідуть вони, ховаючи у грудях

Дитячі серця, як найкращий скарб.

Минає їх гордий, надутий дурень -

І розсмієсь; мина пишний вельможа -

То і не гляне; зустріне мужик -

То в спрагу дасть погожої води

Напитися, і стежечку покаже,

І підночує, в сльоту захистить.

Вони ж, побравшися за руки, тихо

І радісно, без огляду й тривоги,

Ідуть навстрічу сонцю золотому.

1886

ПРОФІЛІ І МАСКИ

ПОЕЗІЯ

В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш,

Та в поспіху їх безучасно лишаєш.

Часом лиш попадесь лице характерне,

Що взір поневолі до себе приверне.

Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку -

Найближча хвилина приносить розлуку.

Та довго ще в тямці відтіль і відсіль

Не раз визирає приязний профіль.

Та де з ким тісніше злучив тя шлях долі

Чи в бою, чи в праці на рідному полі.

Живеш поруч нього, смієшся і плачеш,

Здається, всі думи в душі його бачиш.

Здається, все ясне, і гнів його й ласка, -

Аж глянеш пильніше: все маска і маска.

Лиш маску ти знаєш, її ти любив,

Що криєсь за нею - і хто ж се зглубив?

Часом лиш припадок ту маску відхилить -

Зирнеш і жахнешся: "Чи взір мене милить?

Чи знав я сю постать, чи бачив уже?

Лице мов знайоме, та зовсім чуже!"

Профілі і маски - ось поле розлоге!

Ось все, що дає нам життя наше вбоге.

І вбогі жили б ми, понурі, як мари,

Якби не поезії дивнії чари.

Вона ті профілі хапа на льоту,

Дає їм безсмертне життя, теплоту;

Всі маски свобідно вона відхиляє

І в душах, мов в книзі, вигідно читає.

Укритеє щастя, мов мати дитину,

Вона обгортає у теплу ряднину.

Незримії сльози, що плаче душа,

Вона поцілуєм своїм осуша.

30 марта - 1 апр[еля] 1893

Поет

ПІСНЯ

І ПРАЦЯ

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

"Мамо, голубко!
– було, налягаю.
–

"Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!"

"Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки".

Мамо, голубко! Зарана в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

"Синку, кріпися!
– мені ти твердила.
–

Адже ж не паном родився ти, чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей".

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

Праця ввела мене в тайники темні,

Відки пісень б'є чарівна пора,

Нею дива прояснилися земні,

Загадка нужди людської стара.

Пісня і праця - великі дві силі!

Їм я до скону бажаю служить;

Череп розбитий - як ляжу в могилі,

Ними лиш зможу й для правнуків жить.

14 іюля 1883

ЧИМ ПІСНЯ ЖИВА?

Кожда пісня моя -

Віку мого день,

Протерпів її я,

Не зложив лишень.

Кожда стрічка її -

Мізку мого часть,

Думи - нерви мої,

Звуки - серця страсть.

Що вам душу стрясе -

То мій власний жаль,

Що горить в ній - то се

Моїх сліз хрусталь.

Бо нап'ятий мій дух,

Наче струна-прім:

Кождий вдар, кождий рух

Будить тони в нім.

І дарма, що пливе

В них добро і зло,

В пісні те лиш живе,

Що життя дало.

7 марта 1884

СПІВАКОВІ

Будь ти, співаче, як божа пшениця,

Пісня твоя - золотеє зерно!

Скоро в лушпинні доспіє воно,

Колос униз починає хилиться.