Загибель Уранії
Шрифт:
А батько розповідав так хапливо, наче знав, що йому лишилося жити кілька годин.
— …Можна було б написати найтрагічніший роман про те, як гинули мої товариші, щоб дати мені змогу втекти… Я присягнувся розповісти усьому світові про таємницю Кейз-Ола! Айт, любий, — все може статися — запам'ятай: треба знищити Кейз-Ола, цього скаженого пса! Я написав про найголовніше. Орган Робітничої партії «Голос робітника» — надрукує.
— Не треба, любий… — з тоскною приреченістю повторювала мати. — Ну, хоч не підписуй свого імені!
— Ні, ні, люба!
Він таки й не підписав. Але рукопис до редакції поніс сам.
Вечірні дайлерстоунські газети, як завжди, повідомили про цілу низку пригод. Вкоротив собі віку невідомий, що вистрибнув з вікна редакції газети «Голос робітника». Отруїлася недоброякісними консервами літня жінка в готелі «Комфорт». Поліція за різні злочини арештувала за день дев'ятнадцятеро монійців. Гангстери забили чотирьох. І ніхто з читачів вечірніх газет не знав, що в цьому списку першими були Айтові батько та мати і всі ті, хто хоч краєчком ока зазирнув у небезпечний рукопис. Агенти Кейз-Ола виявились дуже оперативними. Айт залишився живий чудом. А втім, яке там чудо? Мати, певне, знала, що на неї чекає. Ледве батько вийшов, вона послала Айта з речами зняти невеличку кімнату десь у протилежній частині Дайлерстоуна. Вона переконливо доводила, що треба негайно змінити квартиру, і Айт повірив їй… а тому й не побачив її більше.
День радості став для Айта днем печалі. Того дня скінчилося Айтове дитинство.
О, цей підліток добре напакостив Кейз-Олу! Протягом багатьох місяців поліцаї щоранку з прокльонами здирали наліплені на стінах найзалюдненіших вулиць написані ще неміцним почерком листівки однакового змісту — про Уранію та про злочини, які вчинив Кейз-Ол проти сотень тисяч людей. В листівках наводились імена й цифри — адже чернетки батькового рукопису лишилися в Айта. «Місіс Ляйт, — писалося в одній з листівок, — Вейншін-стріт, 76. Ваш чоловік, інженер Ляйт, ще не загинув. Він працює електрозварювальником у чотирнадцятому тунелі Уранії, передає вам своє сумне привітання і благає врятувати його. На доказ того, що ми говоримо справді від його імені, наводимо ті пестливі слова, які відомі тільки вам: «Мій квітунчик». Місіс Ляйт, рятуйте свого чоловіка».
Усі, що не поховали своїх померлих рідних власноручно, тепер сподівались зустрітися з ними знову. На вулицях Дайлерстоуна подеколи відбувалися сутички між жінками і поліцаями через оті листівки. Якісь спритні типи зуміли використати навіть людське горе: вони фотографували Айтові листівки, а потім продавали відбитки за шалені гроші.
Фотокопії потрапляли не тільки до рук дрібних шахраїв. Одна по одній вони просочувалися за кордон, з'являлись на сторінках газет і в телевізійних передачах. Союз Комуністичних Держав у офіційній ноті запропонував урядові Монії з'ясувати статус острова Свята і висловити свої міркування щодо повідомлень у пресі. Перед будинком конгресу Монії та перед палацом Кейз-Ола влаштовувалися мітинги.
І ніхто не міг би навіть припустити, що все це справа рук тихого, скромного і бідного підлітка, слухача підготовчих курсів Технологічного коледжу — Айта, що жив у пансіонаті для небагатих.
Невдовзі Айт вичерпав усі факти і зрозумів, що більше нічого зробити не може.
Гостра туга за батьком та матір'ю вже минула. Ненависть до Кейз-Ола лишилась. Айт став замкнутий.
Ні, він був хорошим, веселим товаришем, який ділився своїми незначними секретами і
Ой, як хотілося Айтові розповісти про все це Мей! Слова гіркоти й суму самі просилися на язик. І коли б ще трохи, коли б Мей теж була відвертішою, він не витримав би. Як добре, що цього не сталося! Мей, мабуть, не зрадила б його, не побігла б до поліції. Але навіть сама думка про те, що тільки їй одній, підлій, продажній, він розкрив найсокровенніші тайники свого серця, була б нестерпною…
— Уранія!.. — прошепотів старик за плечима Кейз-Ола.
На сцену виходить жінка
Айт стояв за плечима звичайнісінької людини, одягненої в сірий комбінезон з м'якої вовни, дивився на потилицю, вкриту тоненьким шаром дбайливо пригладженого попелястого волосся, прислухався до хрумтіння соковитих фруктів на ще міцних, мабуть, зубах і не вірив сам собі: невже це той, що має на своїй совісті більше злочинів, аніж наймерзенніший з гангстерів Монії?!
Молодий не на свої літа, худорлявий, з швидкими розумними темними очима. Дзеркала, поставлені в ніші одне проти одного, відбивали його постать у незліченній кількості екземплярів. Здавалося, з кінця в кінець світу простяглася ціла низка Кейз-Олів… І за спиною кожного з них стоїть Айт.
Айт кліпнув очима. Якась дуже важлива, надзвичайно вагома думка зродилась у мозкові, але ще не могла набути чіткості… Низка Кейз-Олів, низка Айтів… Досить Айтові вихопити з кишені пістолет — і мільйони Айтів у дзеркалі зроблять те саме. Ще один рух — і впадуть, почнуть корчитися в агонії всі Кейз-Оли…
Айт глянув на переповнений зал. Пузаті й худорляві, бліді й червонопикі, низенькі й високі, старі й молоді — всі оці наймудріші, тобто найбагатші, здавалися на один штиб. Що змінилося б, коли б отут, в ніші, сидів не Кейз-Ол, а хоча б отой огидний товстун з червоними випнутими губами вампіра?.. Мабуть, у нього теж є такий Айт, що прагне помститись за смерть свого батька та матері, за викрадену кохану, за понівечену юність…
В Айта похололо на душі. Він мимохіть приходив до висновку, якого так уперто уникав під час дискусій з каторжанами-комуністами на Зорі Кейз-Ола і з самим собою в останній час: терор одинаків нічого не змінить у Монії, потрібна одностайна рішуча боротьба мільйонів людей проти всієї системи.
Кейз-Ол — Шлунок Дванадцятий монійською мовою. Ця людина в сірому комбінезоні не тільки не соромиться свого непривабливого імені, а, навпаки, пишається ним. Воно дісталося йому в спадщину ще від того пірата, який був прозваний Шлунком за свою неймовірну зажерливість та жадобу.
Весь рід Кейзів, не гребуючи ніякими засобами, тільки те й робив, що накопичував скарби. Та Кейз-Ол перевершив усіх своїх предків. Завдяки фінансовим махінаціям він став найбагатшою людиною Монії. Друга всепірейська війна, і особливо монополія на атомну та водневу зброю, підвищили його статок до астрономічної цифри… Тепер він прагне нової війни!
— Пане мій радник! — різкий голос Кейз-Ола пролунав так несподівано, що Айт аж здригнувся. — Можна обминути преамбулу. Гадаю, наймудрішим не варто нагадувати загальновідоме.