Запізнілий цвіт валінурії

Григоренко Анатолій Кирилович

Про це стало відомо тоді, коли в журналі “Радянське літературознавство” з’явилася публікація Лазаря Санова “Образ сучасника і позиція автора”. З властивою цьому рецензенту упередженістю він накинувся на перший художній твір молодих авторів. Яких тільки вад не вичитав у їхньому

рукописі! І атмосферу скепсису, і дрібнотем’я, і формалістичне штукатурство, і відсутність почуття історизму…

Та найбільший гнів Л. Санова викликали “ідейні тенденції роману”. Критик категорично висловився проти того, щоб “перед лицем вічності, перед майбутніми поколіннями виставляти нашого співвітчизника” (додамо — співвітчизника брежнєвської формації) морально непорядним, егоїстичним, лицемірним, нещирим, безсердечним. “Автори, безперечно, багато чого досягли у викритті і засудженні свого героя. Але чи замислювалися вони над тим, до яких соціальних узагальнень веде це викриття?” І в стилі судових вироків гіркопам’ятних тридцятих років робить висновок: “Така концепція роману… є абсолютно хибною!”

Проте не стільки брутальний, безапеляційний тон Л. Санова, густо приправлений образливими натяками й політичними звинуваченнями, обурив літературну громадськість, скільки аморальний, а з точки зору юриспруденції просто кримінальний вчинок критика. На замовлення тодішнього керівництва “Радянського письменника” він мав написати закриту рецензію, але ні в якому разі не піддавати публічному шельмуванню первісний варіант твору, якого ніхто не міг прочитати, позаяк він не був опублікований.

Всяк, хто хоча б побіжно був знайомий з існуючою тоді видавничою

практикою, прекрасно зрозумів, що відбулося заздалегідь сплановане вбивство роману, який не встиг народитись. А щоб не сталося промаху і “Запізнілий цвіт валінурії” не побачив світу в іншому видавництві, Л. Санов все цю ж закриту рецензію опублікував 1976 року ще й у своїй збірці літературно-критичних нотаток “Чим вимірюється людина?”

Ясна річ, після таких сановських похоронних дзвонів ні про яке видання роману А. Григоренка і О. Кузьменка не могло бути й мови. Ось так був заморожений “Запізнілий цвіт валінурії”. Майже на два десятиріччя заморожений!

Та навіть після найлютіших і найтриваліших зим все-таки приходить весна. Прийшла пора потепління і в нашому житті. З волі партії почалася широка демократизація радянського суспільства, духовна скарбниця народу стала поповнюватися цілою низкою раніше “заморожених” творцями застою талановитих творів.

Хочу вірити, що серед цих творів займе належне місце і “Запізнілий цвіт валінурії”.

Олекса Мусієнко.

Зміст

Запізнілий цвіт валінурії. Науково-фантастичний роман

Заморожений цвіт валінурії. Післямова Олекси Мусієнка