Жадані пороги землі
Шрифт:
Є такий рік — дві тисячі шістдесят п’ятий, коли відкрито астероїд Аякс, коли з розвитком вітанової технології припинилися відкриття в усіх інших галузях науки. Я пройшовся нігтем по цифровому сегменту браслета і затримав дихання.
Через якусь мить у вухах зашуміло, я зусиллям волі стримував дихання, і це ставало дедалі нестерпнішим. У зап’ястя вколов електричний розряд-браслет намагався привести мене до тями. Ще тридцять секунд — і він передасть сигнал. Резонанс… Повинен… Повинен…
Мов крізь товщу долинуло глухе “клац”.
Підлога тут, нагорі, краща, як у підземеллі, — вона всіяна твердими пуп’янками, щоб, бува, не послизнутись. Дбайливо. Навіть прохолодно. Не більше п’ятнадцяти за Цельсієм. І світло сонячне.
Одна із стін, власне, і була Архівом. Навпроти неї — комп’ютер старезної моделі. Таких уже хтозна-скільки часу не випускали. Для того щоб сполучити його з пристроєм мемозапису, треба добре потрудитися. Однак не полінувались.
Рій рубінових вогників на стіні позначав місця зберігання мемозаписів. Один індикатор не світився. Насилу розтуливши затерплі пальці, поклав важку кульку у приймальний пристрій.
Комп’ютер ковтнув кульку, але екран залишався сліпим. Щось не спрацювало. Оле влип! Повертатись звідси — ще більше безглуздя, аніж приходити сюди. І голочка десь зникла з рукава куртки, ніби випарувалася. Сорому не оберешся, якщо можна буде відбутись самою лише ганьбою.
Єдиній людині я міг би зараз довіритись. Але вона вже не була людиною у звичному розумінні слова. “Поглянь, там, над об’єктивом, код. Викликай через браслет, побалакаємо, поки ти на Землі”. Можливо, це й краще, що він — такий… Я зітхнув і викликав Улафа дель Корна.
— Привіт, — сказав браслет голосом Улафа. — Що, мучишся біля комп’ютера? Переведи зображення на великий екран.
— Не працює, Улафе. Тому я тебе й викликав.
— Це неможливо! Усі комп’ютери лагодяться автоматично і вмить. Де ти перебуваєш?
— В інформаційному центрі. Точніше, в його підземеллі.
— Що ти верзеш, я знаю всі комп’ютери інформу. Такої шафи навіть у музеях уже не побачиш.
— Улафе, це Архів, — сказав я і обвів довкола рукою з браслетом.
— Почекай хвильку.
Екран комп’ютера спалахнув, і Улаф з’явився на ньому у цілком людській подобі. Я знав, що це синтезований образ, як у відеогрі, але серце однаково тьохнуло. Улаф незадоволено похитав головою. Його вилицювате обличчя з вольовими рисами вікінга скривила гримаса.
— Старий, хтось заблокував цю шафу. Просто відключив одну з систем.
— Ти міг би її замінити?
Улаф переможно посміхнувся.
— Я п’ять таких шаф можу замінити. А що ти забув у Архіві? Зауваж, я не цікавлюся, як сюди потрапив.
— Дякую, — в тон озвався я. — Допоможи прочитати мемо-запис.
Улаф насупив солом’яні брови, потер перенісся пальцем — знайомий жест, який означав найбільший сумнів.
— Ніколи не любив встрявати в чужі справи. Але схоже, там щось конфіденційне, га? А коли заб’є тривога,
— Авжеж, — сказав я, хоч це була чистісінька брехня. — Зроби ось що. Коли здійметься біганина, зв’яжись з Сарторісом Нгамою, і натякни йому, що я в Архіві.
— З Чорним Сарторісом? Він тебе на пил зітре за таке! І мене разом.
— Нічого він не зробить. Навпаки. Підозрюю, що Сарторіс до Архіву причетний. Знаєш, хто мені поміг сюди дістатись? Дозорець Дай Конг — старий приятель Сарторіса Нгами.
Улаф присвиснув:
— Отакої! У тебе там, бачу, гра не на жарт, якщо оживають привиди і міфи. Бракує тільки зелених чоловічків на НЛО. А може, хутчіш тікай звідси? Я спробую вивести.
— Коли це Космофлот відступав? — сказав я патетично, ступив крок вперед і підняв руку. Улаф засміявся:
— Ну, тоді вмикаюсь. Як губити голову, то з шапкою!
Хто б казав!
6
Узи кохання, які пов’язують сьогодні людину з різними істотами чи предметами, настільки розхитані й нетривкі, що людина не відчуває вже так, як колись, відсутності близьких істот та речей.
Антуан де Сент-Екзюпері.”Лист до генерала X”
“Таємно! Увага! Кількість присутніх не більше трьох. Позначте вибраний для перегляду документ:
1. Рапорт дозорця Драйзера про появу НЛО від 19 ейнштейна 2152.
2. Запис розмови при затриманні корабля від 22 планка 2152 року.
3. Наказ Ради Космофлоту від 8 кюрі 2153 року.
4. Довідки Медичного центру Космофлоту (2153–2176 роки).
5. а) Наказ Ради Космофлоту про оголошення матеріалів акції таємними від 9 Лобачевського 2176 року.
б) Бортовий журнал корабля “Конкістадор”.
“Що будете дивитись?”
Я всівся просто на підлогу, підібгавши ноги під себе. Комп’ютер витримав невеличку паузу, і на екрані знову з’явились літери:
“Повний перегляд”.
Чудово. Без зайвих формальностей. Тим паче що мене вочевидь “не більше трьох”, а цікавить усе підряд.
Спалахнув екран.
1. “Драйзер — Базі. В секторі бета невідомий об’єкт. На позивні Космофлоту, ООН, паролі планет і станцій не відповідає. Двигун холодний. Спеціальна програма контакту — без відповіді.
Прошу дозволу на обстеження”.
2. “…Я такого одоробла зроду не бачив. Хіба що в підручниках. Дивіться, це ж броня!
— Третє покоління космічних станцій, припадає на початок двадцять першого століття, факт. Видно, захолов ще тоді, потрапив на довгу еліптичну орбіту, а тепер-от повертається в Сонячну.