Жадані пороги землі
Шрифт:
Крізь дрімоту почулися чиїсь спокійні, розмірені кроки, це ще більше заколисало. Я майже лежав на приборному пульті — так часом виглядають ті, хто глибоко замислився.
13
З чого б це нам ненавидіти одне одного? Нас усіх разом несе та сама планета, ми — команда одного корабля.
Антуан де Сент-Екзюпері. “Планета людей”
Прокинувся від нестримного торсання за плече. Підвів голову, побачив
— Ходімо, Арте, — весело сказав він. — Арсен попередив мене про твоє бажання відіспатись, але справа невідкладна.
— Можете провести допит на місці, — буркнув я. — Однаково нікуди не дінусь.
Кайзерлінг зазирнув мені у вічі.
— Ви, певне, ще не зовсім прокинулись, Арте. Йдеться про оскарження екіпажу “Аяксу” за замах на флеш-агента комісії ООН.
— Я нічого для вас не зробив. Більше того, донедавна взагалі не підозрював про це.
Кайзерлінг знизав плечима.
— То й що з того? В документах комісії ви значитесь саме так. Ходімте. З Ханою Трістан біда яка… Ви, певне, й самі не думали, що вона загине?
— Не розумію.
— Нічого, Арте. Не знічуйтесь. Я все розумію: обставини вас виправдовують.
Здається, цей тип також вважав мене винуватцем смерті Хани. Маєш тобі…
— Спочатку побалакаємо з екіпажем, — сказав Кайзерлінг, — а потім допоможете програмістові. Друга, невідома для Трістан половина вашого індивідуального коду — ключ до блоків пам’яті, на які Левський записував дані про зміни в організмі космонітів. У них тут також свій Архів. Але комісії через дозорців вдалося перекодувати блоки так, що космоніти почали вважати, буцімто ключем володіє якийсь їхній міфічний центр.
От і ще однією загадкою менше. І тут теж використали. Молодці, комісія!
— Я з самого початку був переконаний, що ніякий він не спостерігач, — процідив Радж. Космоніти сиділи за столом в кают-компанії, під стінами бовваніли дебелі постаті десантників. — Якби не Хана, ми б знайшли сто приводів, щоб відправити його з “Аяксу” геть. На ньому великими літерами написано, що він землянин. Типові реакції. Ніякі “дель” його не приховають, вашого агента.
Я іронічно подивився на Кайзерлінга. Всупереч моєму сподіванню, він сяяв.
— Бачите, Арте, деякий імунітет вам, однак, прищепився, — весело сказав він. — Немає лиха без добра.
— Таке добро, що далі нікуди, — огризнувся я. Невже й справді щеплення на Землі, про які я нічого не пам’ятав, зміцнили організм настільки, що я зміг протистояти сильній снодійній ін’єкції?
— Радж, а чому у вас, власне, виникла така підозра саме щодо Арта? — спитав Кайзерлінг, картинно схрестивши руки на грудях.
— Він чужий, — похмуро сказав Радж. — Що б там не говорив Космофлот, ООН і хто там ще про єдність землян, однаково ми, космоніти, інші. Це може не бачити лише круглий ідіот або недалекоглядний землянин.
Дужі хлопці за спинами сидячих нервово переступили з ноги на ногу, але Кайзерлінг зупинив їх порухом руки.
— Так, так! — запально вигукнув Радж.
— Потреби тих, хто живе і працює поза землею, забезпечує Космофлот, — обережно сказав Кайзерлінг. — Переконаний, що він враховує все.
— Ви оцінюєте нас, приміряючи до себе, як до шаблону, — сказав Радж. — Є поняття, які вам просто зась збагнути. Поки що.
— А підозри на дозорців у вас не виникло? — спитав Кайзерлінг.
Радж махнув рукою.
— Щодо них певності ні в кого немає. Але, по-перше, їх мало, а по-друге, існують цікавіші місця, аніж наші два “Аякси”.
— Але, напевне, була якась остання краплина, що переповнила чашу вашого терпіння, і ви накинулись на спостерігача?
— Дель Ур виявився заекранованим під час обстеження.
— Слідчий експеримент? — пожвавився Кайзерлінг, пильно стежачи за моєю реакцією.
Я поглянув на незворушного Раджа, на Левського і мовчки кивнув.
Ми, в тому числі й оператори, які мали бути за свідків, у супроводі десантників пройшли до лікарського відсіку. Всі уважно спостерігали, як я став під опромінювач. Левський увімкнув прилад. Екран засвітився.
— М-гм, — сказав Кайзерлінг, — наскільки я розуміюсь на анатомії, у вашого спостерігача все на місці.
Левський сполотнів.
— Присягаюсь, цього не було! Був лише контур людини! Зараз покажу попередній запис…
Кайзерлінг зупинив його млявим порухом долоні.
— Не треба. До чого уся ця комедія, Радж?
Бортінженерові вочевидь було непереливки. Однак він опанував себе і сказав:
— Я діяв зі згоди Діксона. Спитайте його.
— Командир Діксон у цю хвилину розмовляє з моїм колегою, — різко сказав Кайзерлінг, — й у ваших інтересах, Радж, щоб версії цієї історії співпали.
— Гаразд, — стомлено сказав Радж. — Ви вже знаєте про нашу систему відеокамер. Так от, завдяки їй я прийшов до висновку, що на “Аяксі” присутній хтось сторонній.
— Стороння людина, ви хотіли сказати? — уточнив Кайзерлінг.
— Не переконаний, — повільно вимовив Радж, дивлячись на мене. — Просто сторонній.
— Ви його бачили? Впізнали? Коли це було? За яких обставин? — Кайзерлінг засипав Раджа градом запитань.
Той безпорадно розвів руками.
— Коли працюють усі відеокамери, а ти зайнятий чимось іншим, то на екрани мало дивишся. Так, краєчком ока машинально відзначаєш, хто де. І вже приблизно знаєш, скільки людей може бути в полі зору. Підсвідомість контролює. А останнім часом я… мені почало здаватися, що на станції на одну… одного члена екіпажу більше. Починав рахувати — усе нормально. Тільки-но знову глянув на екрани впівока — те саме відчуття. Звернувся до Левського. Обстежив мене, сказав — нормальні реакції, галюцинації виключені.