Злочинна цивілізація
Шрифт:
— Щасти тобі, — мовила дівчина. — Сподіваюся, ти знаєш, як ним користуватися.
Баррент удячно кивнув головою. Він не був певен, чи знає, та невдовзі мав довідатися про це.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
На вулиці не було нікого, крім трьох Гаджі, які стояли кроків за двадцять від дверей і стиха перемовлялися. Коли Баррент вийшов з будинку, двоє Гаджі сахнулися, а третій, із недбало опущеним пістолетом, ступив уперед. Побачивши, що Баррент озброєний, він швидко підняв руку.
Баррент кинувся на
Вілл одчайдушне метнувся до зброї, розуміючи, що не встигне. Йому аж морозом сипнуло поза шкірою. Дивуючись, що він ще живий, Баррент докотився до зброї, схопив її й навів на ближчого Гаджі.
Він ледве устиг утриматися від пострілу. Гаджі ховали свої пістолети.
— Бідолашний старий Дрейкен, — мовив один із них. — Він просто не здатен був навчитися швидко прицілюватись.
— Відсутність практики, — зауважив другий. — Дрейкен дуже рідко ходив до тиру.
— Ось чудовий наочний урок. Не можна втрачати навичок.
— А ще, — додав другий Гаджі, — не слід недооцінювати навіть пеона. — Він поглянув на Баррента, — Гарний постріл, хлопче.
— Справді, непоганий, — погодився інший. — Дуже важко влучити з пістолета, коли рухаєшся.
Баррент, хитаючись, звівся на ноги, стискаючи пістолет дівчини, готовий вистрілити при першому непевному русі Гаджі. Але ті вели себе невимушене, очевидно вважаючи, що пригоді кінець.
— Що тепер? — спитав Баррент.
— Нічого, — відповів один Гаджі. — В День Посадки будь-якій людині чи ловецькій виправі дозволяється лише одне убивство. Після нього вже не маєш права полювати.
— Нецікаве свято, — поскаржився інший. — Не те, що Ігри чи Лотерея.
— Тобі залишається тільки піти до Реєстраційного Бюро й отримати свою спадщину, — повідомив перший Гаджі.
— Мою що?
— Твою спадщину, — терпляче пояснив Гаджі. — Тобі належить усе майно твоєї жертви. На жаль, мушу сказати, Дрейкен мав невеликий статок.
— Він завжди був кепським підприємцем, — сумно промовив інший. — Та все-таки в тебе буде з чим розпочати життя. А оскільки ти скоїв узаконене вбивство — хоча й напрочуд дивне, — твій статус підвищується. Ти став Вільним Громадянином.
Люди повиходили на вулицю, і крамарі відкрили металеві віконниці. Під’їхав ваговоз із написом «СЛУЖБА ПРИБИРАННЯ ТРУПІВ-5», і четверо людей у спецівках забрали тіло Дрейкена. Нормальне життя Тетрагіда поновилося. Це краще, ніж будь-які запевнення Гаджі, переконало Баррента, що час убивства минув. Він сховав пістолет у кишеню.
— Реєстраційне Бюро там, — показав йому один із Гаджі. — Ми будемо твоїми свідками.
Баррент і досі не розумів до останку, що коїться. Та, оскільки доля несподівано усміхнулася йому, він надалі вирішив ні про що не розпитувати. Ще буде доволі часу, щоб довідатися про своє становище.
У супроводі Гаджі Баррент
Так Баррент став власником протиотрутної крамниці на Бульварі Неподобств.
Ділові папери також офіційно визнавали за Баррентом статус Вільного Громадянина. Клерк видав йому перстень, виготовлений зі збройового металу, і порадив якомога швидше вдягнутись, як належить Громадянинові, щоб уникнути небажаних інцидентів.
Надворі Гаджі побажали йому успіхів. Баррент вирішив глянути на свій спадок.
Бульваром Неподобств називався короткий проїзд між двома вулицями. Ближче до його середини містився магазинчик з написом «Протиотрутна аптека». Під вивіскою він прочитав: «Засоби проти будь-якої отрути — тваринного, рослинного чи мінерального походження. Завжди носіть з собою нашу зручну аптечку самодопомоги. Двадцять три протиотрути в коробці кишенькового розміру!»
Баррент відімкнув двері й увійшов. Позаду низького прилавка до самої стелі височіли полиці, заставлені підписаними пляшками, бляшанками й коробками. Були там ще прямокутні скляні банки, в яких зберігалися подрібнені листки, гілочки, гриби. Поруч на окремій полиці стояли книжки з назвами типу «Швидкий діагноз гострого отруєння», «Похідні миш’яку» та «Переробка блекоти».
Було очевидно, що отруювання відігравало чималу роль у повсякденному житті Омеги. Ось крамниця — а, напевне, є й інші — цілком призначена для продажу протиотрут. Подумавши, Баррент вирішив, що отримав у спадок незвичайне, але почесне діло. Він прочитає книжки й довідається, як працюють такі заклади.
До аптеки долучалася квартира з вітальні, спальні та кухні. В одній із шаф Баррент знайшов кепсько пошитий чорний костюм Громадянина й переодягнувся. Потім дістав із своєї тюремної роби пістолет, який йому дала дівчина, зважив у руці й переклав до кишені нового костюма. Вийшов з крамниці і рушив назад до «Товариства захисту жертв».
Двері були ще відчинені, троє обідранців і далі сиділи на лаві. Зараз вони не сміялися. Мабуть, знудились від довгого чекання. Пан Френдлер ще й досі сидів за столом під стіною й переглядав грубий зшиток паперів. Дівчини ніде не було видно. Баррент підійшов до столу, й Френдлер підвівся, щоб привітати його.
— Прийміть мої поздоровлення! — вигукнув він. — Любий друже, щирі, найтепліші поздоровлення. Постріл був просто незрівнянний. До того ж не цілячись!
— Дякую, — мовив Баррент. — Я прийшов до вас тому, що,…
Знаю, знаю, — урвав його Френдлер. — Ви хочете довідатися про права й обов’язки Вільного Громадянина. Хіба є щось природніше? Якщо ви зводите присісти на ту лаву, то я через…
— Я прийшов не для цього, — заперечив Баррент. — Звісно, я хочу знати свої права і обов’язки, але спершу мені хотілося б знайти ту дівчину.